Коли дізнаєшся про те, що бердичівляни беруть участь у різного роду змаганнях, конкурсах, виступають на телебаченні, здобувають перемоги чи просто знайомлять людей зі своєю творчістю та вміннями, переконуєшся, що наше місто дійсно багате на таланти.
Спорт, танці, освіта, пісні – це те, у чому бердичівляни проявляють себе чи не щодня. Стосовно останнього, то у місті активно розвивають свою творчість декілька рок-гуртів, які трудяться на музичній ниві у творчій лабораторії «Живий звук» під керівництвом В’ячеслава Одинця. Одним із таких гуртів є «Beautiful Depth», котрий неодноразово радував наших містян своїми виступами на концертах, виконував пісні перед глядачами в інших містах та нещодавно виступив на одному з українських телеканалів в гумористичному шоу «Мамахохотала». Приємно зазначити, що виконує пісні в цьому гурті прекрасна дівчина, солістка та фронтвумен Ірина Кобернюк, з якою ми і вирішили поспілкуватися, аби більше дізнатись про неї, про її життя, творчість та плани на майбутнє.
– Коли і за яких умов ти почала займатись музикою, яким був початок твого творчого шляху?
– Ех, це така історія… Коли я була у 9-му класі, старост всіх класів зібрали разом та дали завдання підготувати зі своїми однокласниками святковий номер. Загалом я забула їх про це сповістити, згадала про це тільки ввечері перед назначеним днем. Іншого виходу, як співати, не було(до цього, до речі, я ніколи не співала). Ніч невтомних старань і, хоч мене і трусило, свій клас я не підвела. Після цього мене почали брати на різні музичні конкурси і пропускали в шкільний буфет без черги.
– Як ти проводиш свій вільний час? Чи є прихильником активного відпочинку?
– Хоч і літо, та я, на диво, не виявляю потягу до активного відпочинку. Багато часу проводжу на кухні, печу печиво. Дійсно, ця справа мене тримає біля себе весь день! Окрім цього, я ще ходжу на репетиції та на прогулянки із хлопцем.
– Чи маєш ще якісь захоплення, крім співу?
– Я в’яжу, пишу вірші, займаюсь кулінарією знову ж таки. Також захоплюсь психологією та правом.
– Ти співаєш і головною твоєю зброєю на сцені є мікрофон та голос, а чи вмієш ти грати на якомусь музичному інструменті?
– Це великий-великий секрет, але я вмію грати на бандурі. Я вчилась цьому в музичній школі і великий плюс цього інструменту – це “відповідність струн, як клавіш у фортепіано”. Це означає, що те, що я вмію грати на бандурі, я зможу зіграти на піаніно і на інших клавішних інструментах.
– Найяскравіший спогад дитинства?
– Через це, певно, всі пройшли. В дитинстві в мене було нестерпне та дурне бажання приклеїтись взимку язиком до чогось залізного. Тож ось, не змігши перебороти свою дитячу цікавість, дочекавшись вдалої миті та підібравши неординарне місце (дитяча карусель, що крутиться), я зробила це і, доволі очікувано, я прилипла. Дурниця, але емоцій була купа.
– Чи вважаєш ти музику основним покликанням свого життя?
– Ні, висот я хочу досягнути в інших сферах моєї діяльності. А музика – це моя розрада, маленька радість для моєї душі.
– Хто чи що надихає тебе на творчість?
– Музику я не пишу, я пишу тексти. Надихає власний сум та печаль. Я навіть десь читала про те, що коли ти щасливий, ти нічого не пишеш, бо хочеться провести весь час, поглинаючи оточуючий та внутрішній позитив. Також спонукають до написання якісь несподівані ситуації, що “задівають за живе”.
– Де навчаєшся?
– Навчаюсь в двох навчальних закладах: у Бердичівському педагогічному коледжі за спеціальністю «Педагог-організатор соціально-культурної діяльності» та у Національній Академії Внутрішніх справ на юриста-правознавця.
– Яким був улюблений предмет у школі?
– Англійська мова, але не сам предмет, а вчитель, що його викладав та його методика викладання. Цю вчительку я дуже любила, ми були з нею, як подруги.
– Твої улюблені солодощі?
– Солодощі люблю всі, найбільше – морозиво, незважаючи навіть на пору року.
– Ти нещодавно взяла участь у досить відомому проекті “Мамахохоталашоу”, які емоції супроводжували тебе там?
– Як тільки я вийшла на сцену, я не могла нічого бачити, адже було дуже багато людей в залі. Інші учасники гурту теж зізнались, що таких емоцій вони ще ніколи не відчували. Ми дуже тоді перехвилювались, але страху свого на камеру не показували. Як не крути, ми мали бути ефектними.