Трагічна і світла
Ці слова про бердичівлянку Людмилу Борисівну Петрук. Одна, без чоловіка, якого рано не стало, виростила і поставила на ноги трьох дітей Володимира, Олену і Діму.
В цей, нелегкий для України час, доля важким катком пройшлась по її родині.
Найменший, сімнадцятирічний син Дмитро, під час сутичок на Майдані, попав під приціл снайпера: втратив око і було важко пошкоджено частину обличчя…
Сама Людмила Борисівна зараз хворіє і знаходиться в ортопедичному відділенні нашої лікарні. Але і тут її серце розривається між пораненим сином, який лікується у Львові та рідним братом, який будучи ра-діоакустиком одного з військових кораблів України, нині заблокований в Криму.
Не покидають пані Людмилу і болісні думки, що буде далі: адже її рідні проживають на території Росії і теж тривожаться за долю своїх земляків в Україні.
Хотілося б добре слово сказати і про колишніх випускників школи № 2, які нині працюють і навчаються в Києві, і до цих пір зберегли дружбу: саме вони, п’ятеро київських бердичівлян-однокласників доставили пораненого Дмитра з Майдану в київську лікарню і по черзі змінюючись, вдень і вночі, ні на хвилину не покидали його…
Трагічна і світла доля матері… Бо велике горе. Але разом з тим і світла – бо виховала гарних дітей. Бо тривожиться не тільки за них, а й за всіх нас, за Україну. І за Росію…