Ніхто не знає, коли закінчиться війна, що непроханою гостею прийшла в Україну. Та ми віримо у нашу Перемогу, віримо в Збройні сили та в наших захисників. Цією вірою наповнена кожна хвилина нашого життя. На жаль, самовіддано захищаючи нас, українські воїни знаходять смерть на полі бою, щоб навічно лишитись жити у пам’яті вдячних земляків.

Війна з рашистськими агресорами забирає життя оборонців України. Йдуть у засвіти наші сини й доньки, наші батьки й матері, чоловіки й дружини, брати й сестри, друзі та знайомі. Розриваються навпіл серця, невимовна біль огортає душі. Загартовується й міцнішає прагнення вичавити ворога з рідної землі. Рішучість та безкомпромісність українців – твердіші за будь-який метал…

Чергову трагічну звістку отримала Швайківська громада. Свій кривавий слід війна з російськими окупантами залишила ще в одній родині та у серцях усіх нас. У боях під Бахмутом загинув житель села Слободище Олександр Боріков. 17 вересня чоловіку мало б виповнитись 30...

Ніколи сучасне покоління українців, їхні діти та онуки не змиряться з наміром їх поневолити. Ніколи не пробачать вони росії її прагнення винищити мільйони громадян мирної, незалежної, єдиної України. Ніколи не вгамується біль втрат в українських сім’ях. Болітиме за славними оборонцями, котрі пішли у засвіти. Болітиме за мирними мешканцями міст та сіл, життя яких забрали ворожі обстріли.

Сумна та трагічна звістка знову надійшла у Швайківську громаду. Від важких поранень у військовому госпіталі помер захисник України, мужній воїн, житель села Швайківка Михайло Олександрович Толмачов.

Так, хоч і народився Роман в Бердичеві, і все життя прожив на Корніловці, але його серце і душа завжди були в рідних Хмелищах.

Знамените козацьке прізвище знали в Бердичеві вже дуже давно. Прадід загиблого воїна, теж Микола Бульба, у 1945 році «брав Берлін», був учасником параду Перемоги в Москві, а згодом був директором Бердичівського маштехнікуму. Дві прабабусі працювали лікарями в міській лікарні, дід працював на «Комсомольці», бабуся працювала, а мама і нині працює в освіті, батько – на підприємстві «Ритм», на території колишнього шкіроб’єднання, працює головним енергетиком. 

У важких боях сьогодні відстоюється територіальна цілісність та незалежність України. Маємо захистити наші кордони та назавжди вибити ворога з окупованих територій. Виконуючи цю святу місію, на жаль, віддають свої життя наші воїни, наші земляки – жителі Бердичівського району.

Тим, хто розв’язав війну проти України, тим, хто підтримує її будь-яким чином, не буде прощення ні на землі, ні на небі. Тут, на землі, їх справедливо карає звитяжне українське військо – за забрані життя побратимів й мирних українців, за руйнування, за випалені вщент території, за випалені вщент серця матерів, батьків, дружин, дітей, котрі втратили найдорожчих, найближчих для себе людей.

«Ніхто більшої любові не має над ту, як хто душу свою поклав би за друзів своїх», - ці слова з Біблії проникають в душу. Особливо болюче вони сприймаються, коли ми втрачаємо найдорожчих та найкращих. Тих, хто завжди був готовий допомогти, підтримати, захистити. Хто без вагань та сумнівів став на захист Батьківщини та віддав за неї своє життя…. Саме таким був житель села Швайківка Ігор Миколайович Гусар – Герой, що повернувся додому на щиті.