Реабілітаційні центри створені для того, щоб допомагати людям, які стали залежними й не можуть знайти виходу з цього лабіринту самостійно. Вони приходять покаятись й змінити своє життя назавжди. У селі Райгородок, що на Бердичівщині, існує реабілітаційний центр для нарко- і алкозалежних, яких відгороджують від спокуси й привчають любові до Бога. До центру потрапляють з різних куточків України. Найголовнішою умовою є бажання змінитися.
60-річний керівник центру Сергій Романенко родом з села Райгородок. Навчався в місцевій школі. По закінченню вступив до училища, а потім пішов до армії. Повернувшись, знайшов роботу в місті Нетішин, що на Хмельниччині. Там познайомився з дівчиною, з якою через два місяці після знайомства одружився. Згодом народився син. На той час ще зовсім молодий 20-річний хлопець не зовсім усвідомлював, що таке сім’я. Постійні гулянки, п’янки, друзі, як результат — розлучення.
«Після розлучення дуже переживав, було морально важко. У гуртожитку, де я проживав, мій сусід запропонував спробувати шприц, спочатку відмовлявся, боявся голки, та все ж спробував. Після цього стало так добре, всі проблеми зникли. Відтоді я почав вживати наркотики».
Чоловіка не зупиняли дві судимості через наркотики, ні смерть рідного брата, який був наркозалежним. Він продовжував залежати від шприца. Вже були перші звернення до психлікарень, які не допомогли. Тоді чоловік ухвалив рішення повернутися до Райгородка.
«Як приїхав, знайшов наркоманів й почав виготовляти наркотичні речовини. Знову почалися проблеми з поліцією, дали умовний термін, потрібно було їздити кожного місяця у відділок відмічатися. Я доколовся вже до того, що в мене відібрало ноги, бо гнили кінцівки».
Пан Сергій розповів, що коли жив зі співмешканкою, тоді вперше почув про Бога. Одного разу, коли у нього почалася ломка, не знав куди себе подіти. В той момент він згадав, що у місцевої вчительки помер чоловік від важкої хвороби й цілком ймовірно, що у неї є морфін. Було соромно, адже ця вчителька навчала його у школі англійській мові та нестримне бажання взяло вгору.
«Коли я прийшов, Яніна Євгеніївна запросила зайти на чай. Вона розповіла про існування Бога, що він віддав своє життя за кожну людину, любить і хоче допомогти. Всередині наче щось йокнуло. Прийшовши додому, під враженнями я розповів співмешканці, що у неділю їдемо до церкви. Вона насторожливо спостерігала, думала що мені щось верзеться. Та потім переконалась, що я серйозно. Кожного разу не міг дочекатися неділі, щоб йти до церкви».
Влітку зацвів мак. Для чоловіка це було ще тою спокусою, він почав відчувати потребу в дозі й пішов до пастиря шукати допомоги, бо не міг спокійно жити. Той порадив молитися, але це не допомогло й пан Сергій знову став колотися. Після 13-ти років залежності чоловіку вдалося виховати в собі силу волі й почати своє життя спочатку у центрі реабілітації.
Позбувшись залежності у реабілітаційному центрі, ухвалив рішення відкрити свій. Чоловік задовго до цього бачив закинуте приміщення у Райгородку, звернувся до влади, яка дала дозвіл на створення благодійної організації. Так утворився центр «Lehaim», що в перекладі означає «за життя».
«Наш центр побудований на євангельській вірі. Служіння змінює мислення й діє таким чином, що люди здобувають волю й живуть новим життям».
Пан Сергій вже 20 років займається програмою реабілітації. Створив два власних центри. Тут є табір для жінок й окремий для чоловіків. Спочатку люди, що потрапляють сюди, проходять курс реабілітації приблизно рік, а потім адаптацію. Чоловік розповів, що вилікували від залежності близько 200 людей.
У центрі кожен ранок розпочинається з молитви, у таборі є розпорядок дня, якого дотримуються. День проходить в роботі, бо мають велике господарство. Коли необхідно, допомагають в благоустрої села й щотижня їздять на богослужіння.
«Рідні можуть приїхати навідатись до нас, ми не відпускаємо додому. Це після адаптації тільки, бо якщо відпустити, наприклад, через місяць, вони там зірвуться. Телефони теж забираю, бо через зв’язок можна знайти спокусу, близькі зв’язуються через наставників нашого центру».
Історії людей, які сюди потрапили, насправді вражають. Кожен та кожна мають нелегку долю та свою історію. Сподіваємось, що їм вистачить сили духу не схибити у подальшій життєвій дорозі.