По понеділкам на центральному ринку і навколо нього розкладається цілий табір столів, палаток і цілих торгових галерей, де розвішано і розкладено тисячі суконь, футболок, джинсів та іншого одягу і взуття.
Цього понеділка на ринку було як ніколи людно і гамірно, бо у вихідний сюди прийшло набагато більше бердичівлян, щоб зробити собі дешеві покупки. Були помічені серед покупців і бердичівські підприємці, які торгують подібним товаром в інші дні тижня, і власники бердичівських ресторанів, і сільські голови району, і навіть працівники міськвиконкому та керівники державних установ, які міряли і купували тут речі.
Подейкують, що тут по понеділкам можна купити речі в два-три рази дешевше, ніж аналогічні в середині ринку. Раніше місцеві підприємці в понеділок не виходили торгувати, а зараз все більше і більше з них теж виходять, бо не хочуть пропустити клієнтів. Іноді на цьому грунті виникають сварки та непорозуміння.
Так цього понеділка і сталось на одному з торгових місць. Підприємець, яка зазвичай не виходила по понеділкам, прийшла і побачила на своєму місці інших торгуючих. Слово за слово – і справа мало не дійшла до бійки, бо приїжджі, м’яко кажучи, не дуже коректно себе вели, доказуючи, що вони вже два роки по понеділкам торгують саме на цьому місці.
Чесно кажучи, я сам вже давно в понеділок не виходив на ринок і не бачив, що цей табір так розрісся, що зайняв, крім території ринку, і місце на тротуарі біля зупинки, і території, які прилягають до ринку, і навіть проїжджу частину дороги на перехресті вулиць Толстого та 30-річчя Перемоги. Люди ледь просуваються між торговими наметами, але впевнено перебирають товар і торгуються так, як це описували класики, що писали про знамениті Бердичівські ярмарки вісімнадцятого століття.
Визначитись, добре це чи погано, досить важко. З одного боку, у людей є можливість купити собі одяг трохи дешевше, з іншого боку, бердичівські гроші вивозяться за межі міста та області і вже не повертаються на місцевий ринок товарів і послуг. Та й на Європу це є дуже і дуже мало схожим.
Крім східного колориту, в око впали й інші речі, які звичайного дня не так помітні. Так, в понеділок значно більше будівельників працювало на реконструкції будівлі колишньої ремпобуттехніки. Що саме там буде, поки що незрозуміло, але нові власники розділили перший і другий поверхи, для чого збоку влаштували окремий вхід, а ось центральні сходи так «відремонтували», що вони тепер не тільки повністю закрили тротуар, а навіть вийшли на колись проїжджу частину вулиці 30-річчя Перемоги.
Кожного разу при продовженні оренди на дану територію у міськвиконкомі казали, що це вулиця і дати оренду більш, як на півроку, для кооперативного ринку ніяк не можна по законодавству. Але ж тепер, по суті, на цій проїжджій частині опинилась частина капітальної будівлі. Виходить, що ринку не можна тут нічого будувати, а комусь таки дозволяється?
І якщо більшість бердичівських підприємців все ж робить понеділок для себе вихідним, то це аж ніяк не стосується тих, хто торгує на розі вулиці Миру цукром і мукою. Адже мішки з цукром там стоять лише для прикриття, бо основний оборот на цих двох «точках» дає не цукор, а продукт його кінцевої переробки, точніше – перегонки. За мішками з цукром стоять мішки вщерть наповнені пластмасовими пляшками з прозорою рідиною чи рідиною коричневого кольору, яку клієнти називають «коньячок».
Торгівля самогонкою тут не припиняється ні влітку, ні взимку, воно й зрозуміло, адже спирт не замерзає. Дільничний поліцейський, напевно, нічого не знає про ці точки, а може навпаки – знає все. Адже подейкують, що саме його куми, брати чи інші родичі і являються, як нині модно говорити, «беніфіціарами» цього вічного єврейського бізнесу.