Роздрукувати цю сторінку

Російські власники бердичівського заводу ще навіть не почали хвилюватись

Ще 3 березня було прийнято Закон «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», але в Бердичеві до його виконання ще не приступали.

 


На питання журналіста до працівників управління економіки міської, що ж робиться з цього приводу в Бердичеві, там відповіли, що зараз збирають інформацію про такі активи, але робити це не просто, бо реєстри власності наразі є закритими.

 


Звичайно, працівникам виконкому вистачає й інших нагальних питань, адже, в першу чергу, вони мають дбати про поточну життєдіяльність міста. Тому, думаю, небайдужим бердичівлянам потрібно допомогти знайти в місті російські активи та залучити їх для потреб оборони країни.


І найочевиднішим таким активом, звичайно ж, є колишній верстатобудівельний завод «Комсомолець».


Контрольний пакет заводу ще 20 років тому викупили росіяни, які володіли аналогічним підприємством у Рязані. Тоді вони так гарно розповідали, що вміють робити верстати і будуть їх виробляти в Бердичеві. Але насправді вони просто позбулись конкурента для своєї продукції, вивезли всю технічну документацію та залишки готових верстатів на росію. А тут лише проводили ремонт верстатів та активно розпродували майно та споруди.


Керував цим процесом тут Юрій Шафранов, колишній російський полковник, який встиг за кілька років якимось чином частину приміщень заводу та чимало унікальних верстатів просто переписати на своє ім’я. І багато років він, як і тисячі подібних росіян, дуже привільно та нахабно відчували себе в Україні.


У 2014 році самооборона Бердичева пробувала якось змінити ситуацію на підприємстві, але далі слів та заяв справа не пішла, а, за чутками, власники змогли тоді «відкупитись». А щоб відвести від себе підозри, Шафранов переписав присвоєне майно на ім’я своїх двох синів – Дмитра та Дениса. І по заведеній у росії традиції, цілком можливо, що сьогодні діти відставного полковника є кадровими військовими і беруть участь в агресії проти нашої країни.


Потім директором залишків заводу був колишній його інженер, який дійсно хотів зберегти те, що ще залишилось, а нині тут представляє інтереси власників директор одного з діючих на сьогодні цехів, який реально виробляє продукцію машинобудування.


Крім цього цеху, ще в кількох приміщеннях до війни «теплилась» якась виробнича активність, але всі орендарі мали платити чималі гроші в кишеню російських власників і не мали перспектив на майбутнє.


Якби завод був у державній чи комунальній власності тут можна було за кращих часів організувати справжній технопарк, а в умовах сьогодення його адмінкорпуси цілком можливо перепрофілювати під тимчасове житло для переселенців.


На жаль, прийнятий закон про примусове вилучення не дає конкретних кроків по його виконанню, а процедура залучення до цього кабінету міністрів та РНБО робить цей шлях довгим і звивистим. Якби цим займались органи місцевого самоврядування, думаю, було б швидше і простіше.


Так, наприклад, сьогодні йде судовий процес, де з фірмою «Беверс» судиться міськвиконком за те, що завод займає територію міста без оформленого договору оренди. І якщо за мирних часів ця справа могла тягнутись роками, то військовий стан вимагає швидких рішень.


Одним словом, в той час, коли росіяни відчувають санкції за скоєне їхніми керманичами по всій Європі та по всьому світі, в Бердичеві чомусь поки що їм живеться дуже спокійно.

bevers1

bevers3

bevers4

bevers5

bevers6

 

 

Асоціація Незалежні регіональні видавці України
New Democracy Fund
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Олександр Доманський

Головний редактор газети "РІО-Бердичів"

Сайт: rio-berdychiv.info/

Останнє від Олександр Доманський