В понеділок о десятій годині ранку біля зали судових засідань Бердичівського міськрайонного суду зібралось значно більше людей, ніж зазвичай приходить на засідання у рядових кримінальних чи адміністративних справах. Цього дня тут слухалась справа, в якій, за документами було одинадцять потерпілих і один обвинувачуваний у службовому недбальстві директор заводу Прогрес Ігор Валерійович Щесняк.
З досвіду висвітлення судових справ знаю, що протилежні сторони процесу зазвичай не спілкуються між собою, стоять чи ходять в різних кутках коридору, і т.д. , але тут була зовсім інша ситуація. Працівники заводу жваво спілкувалися не лише між собою, але й з директором заводу, якого жіночки ледь не обіймали, обговорюючи якісь якісь минулі приємності. Збоку було зовсім несхоже, що ці люди – потерпілі, а директор, відповідно, їх кривдник.
Поки слухання відкладалось в зв’язку з участю судді Дубцова в іншій справі, була змога поспілкуватись з усіма сторонами процесу, в тому числі і з прокурором, яка підтримувала обвинувачування. Виявляється, ця історія ця розпочалась ще минулої осені.
Тоді, внаслідок багатьох факторів, на заводі «Прогрес» кілька місяців не платили зарплату своїм працівникам. Борг сягнув вже тримісячного терміну, і людське обурення, відповідно, вилилось за межі заводської території.
Працівники написали колективного листа на ім’я міського голови Бердичева, в якому описали свої проблеми. Скоріш за все, мер доручив розібратись у справі своєму заступнику з питань економіки, тому що саме від Таміли Павлішиної на адресу прокуратури надійшов лист з вимогою прийняти міри по відновленню законності. З аналогічною заявою до прокуратури звернувся і наш народний депутат.
Після цього прокурори пішли на завод і знайшли там людей, які погодились подати в суд на директора заводу, і напевно, допомогли написати їм відповідні заяви. Ось так і народилась справа у якій потерпілими стали: Гупал Валентина Дмитрівна, Богомаз Ігор Миколайович, Морозовська Людмила Едуардівна, Боримський Володимир Анатолійович, Велика Оксана Вікторівна, Матвійчук Алла Олександрівна, Максимова Оксана Леонідівна, Куник Олена Василівна, Данилюк Алла Володимирівна, Ярмошук Олександр Володимирович, Тарасюк Микола Андрійович, а обвинуваченим – Щесняк Ігор Валерійович.
Також прокурор обмовилась перед засіданням, що справа не така вже й цікава, бо заборгованість по зарплаті на заводі вже давно виплачена і завдання сьогоднішнього засідання просто формально закрити її. Інформацію про виплату боргів підтвердили і працівники заводу, і саме тому вони так приязно спілкувались зі своїм директором, який доклав і докладає чимало зусиль, щоб «Прогрес» продовжував працювати.
Нарешті суддя звільнився, всі зайшли до судової зали, і розпочалась процедура судового засідання, в процесі якої виявили, що не всі «потерпілі» із списку присутні на засіданні. Хтось один повідомив про причину своєї неявки, а хтось був відсутній з нез’ясованих причин.
Здавалося б, ці працівники – просто представники тисячного колективу, і тому плюс один присутній, чи мінус один не так уже й важливо. Якщо борги виплачені, директор подав клопотання про закриття справи, залишилось просто формально підтвердити це, але…
Як на мене, то зовсім несподівано прозвучали слова прокурора Олени Висоцької про те, що засідання потрібно перенести, бо не прийшли ВСІ потерпілі. Працівники почали обурюватись, що мало того,що вони сьогодні пів дня загубили, то й ще їм прийдеться приходити? Вони, напевно, вже й пожалкували, що погодились свого часу писати заяви на директора.
На щастя, суддя знайшов вихід, як людям більш не ходити до суду, сказав всі, хто не має більше претензій до директора, і відповідно, погоджується з клопотанням про закриття справи, написати відповідні заяви на секретаря суду. А ось директору прийдеться знову приходити на засідання вже 15 липня, бо раніше у судді всі дні зайняті судовими справами. В процесі цього нетривалого засідання суддя ще кілька разів наголосив, що навантаження на суддів дуже велике і, не встигає проводити більше засідань, не встигає писати ухвали і т.д. і т.п.
Та воно й не дивно що не вистачає часу, якщо так затягувати справи, як це сталось в понеділок. Адже суддя запитує в учасників процесу про їх ставлення до подальшого розгляду, але рішення приймає сам. І він легко і просто міг закрити справу проти директора «Прогресу», але чомусь відклав її. Можливо, комусь із тих, хто розпочинав цю справу вигідно, щоб директор і далі ходив до суду, відривався від виробничих справ, переживав, нервував і почував себе у «підвішеному» стані?