Вівторок, 4 Жовтня

Відразу з двома захисниками України попрощались сьогодні в Бердичеві

Спочатку до малої зали гарнізонного будинку офіцерів, яка останнім часом стала, як і в 2014 році, траурною, привезли тіло Віталія Паламарчука, і ті, хто прийшов з ним попрощатись, мали змогу трохи поспілкуватись між собою та розповісти про земне життя Віталія.


Народився він в 1980 році в Бердичеві, жив з сім’єю на вулиці Червона, біля рафінадного заводу, навчався в сьомій школі. Саме його однокласників і було найбільше серед тих, хто прийшов провести воїна в останній путь. На жаль, рано помер його батько, мама померла в минулому році, єдина сестра давно живе в росії, тож з близьких родичів була лише племінниця Віталія. Але прийшло дуже багато сусідів, його тітки, дядьки, сестри, а друзі з’їхались з усієї країни.

Однокласники розповіли, що запам’ятали його зі шкільної парти (а він сидів на першій парті майже завжди), як веселого і непосидючого добряка, який завжди був готовий прийти на допомогу або ж організувати якусь веселу пригоду. Офіційно одруженим він не був, тож і дітей ще не встиг побачити і полюбити. В армії служив у 30 бригаді в Новоград-Волинському, потім працював на багатьох будівництвах в різних містах, а останнім часом на місцевому підприємстві «Інкофуд».

Pflamarchuk1  Pflamarchuk2

З початком війни сам кілька разів ходив до військкомату, кілька разів отримував відмову та пораду почекати і врешті був мобілізовний до лав ЗСУ в 1 бригаду спецпризначення імені Івана Богуна на посаду медика. На похороні був один з його побратимів, який отримав 20 травня контузію, тому й не знав точно обставин, при яких 22 травня загинув Віталій Паламарчук. А, як повідомляли раніше, Віталій загинув поблизу села Клинове Бахмутського району, де в результаті танкового обстрілу отримав осколкові поранення, несумісні з життям.


Поки ми спілкувались з однокласниками, до будинку офіцерів привели тіло Олександра Цівінського і розпочався траурний мітинг. У мовчазній тиші зали було чути не лише гіркі виступи міського голови Сергія Орлюка та військового капелана Івана Цихуляка, але й ридання дружини та матері загиблого військового, які не могли повірити, що їхнього чоловіка і сина вже немає з ними.


Дві маленькі доньки Олександра та діти двох його сестер дуже важко сприймали все навколишнє і боялись стогону і плачу так, що навіть міському голові довелось приголубити і заспокоїти дівчинку, яка так схожа на його доньку і яка залишилась без свого люблячого татка.


Олександр Цівінський народився в Бердичеві 29 березня 1986 року, і хоча й жив з сім’єю на вулиці Квітневій (згодом перейменована в Радислава Атішева) в районі Корніловки, але навчався в першій школі. Після школи вчився в 33 ПТУ, після служби в армії недовго служив по контракту, а потім де тільки не доводилось йому працювати. І на будівництвах в різних містах, і в охороні. Останнім часом жили з дружиною та доньками в Києві, де знімали квартиру, а з початком війни повернулись до Бердичева.


Олександр відразу сказав, що не буде сидіти вдома і спостерігати, як інші захищають Україну, він пішов у військкомат та був мобілізований теж до бригади імені Богуна на посаду стрільця-снайпера. Він загинув фактично у тому ж бою, що і Віталій Паламарчук, 22 травня під селом Клинове.


Земляки служили в одній частині, загинули в одному бою і в останню путь бердичевляни провели їх теж разом. Траурна колона під звуки великого оркестру пройшла вже традиційним маршрутом від будинку офіцерів до вулиці Одеської. А там оркестр розділився навпіл, які і ті, хто цього дня прийшли провести воїнів.


Два автомобілі патрульної поліції супроводжували спільну колону аж до вулиці Чуднівської, де шляхи однополчан розійшлися. Тіло Віталія Паламарчука повезли на поховання в Пилипи, де жителі села влаштували живий коридор та встелили квітами останню путь земляка. А тіло Олександра Цівінського повезли на міське кладовище. Лише вчора на його військовому секторі розпочали новий ряд, як вже сьогодні цей ряд продовжився…

 

dvoe1

dvoe2

dvoe3

dvoe4

dvoe5

dvoe6

dvoe7

dvoe8

dvoe9

dvoe10

dvoe11

dvoe12

 

 

Асоціація Незалежні регіональні видавці України
New Democracy Fund
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Відео

Олександр Доманський

Головний редактор газети "РІО-Бердичів"

Сайт: rio-berdychiv.info/

bazar 800

  • asenposlugi1
  • pamyat
  • kilimi200 100
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 4-12-39, +38096-256-67-50
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.