Неділя, 25 Вересня

Бердичів провів в останню путь загиблого офіцера Костянтина Пузиренка

Він жив біля Бердичівського будинку офіцерів, а загинув біля Вінницького. І сьогодні, в затишний двір дев’ятиповерхівки по вул. Старікова зібрались його родичі, друзі, знайомі, побратими, та просто небайдужі бердичівляни, щоб провести загиблого офіцера в останню путь.

 


На Червоній горі живе багато колишніх військових, і поки вони чекали на автобус з тілом загиблого, згадували скільки раніше в Української армії було зброї і техніки. Адже, коли в кінці вісімдесятих виводили Радянську армію зі Східної Німеччини та інших країн Європи, більшість того озброєння «осіло» саме в Україні.

 


Тисячі танків, десятки тисяч іншої броньованої техніки, половина 43-ї ракетної армії зі стратегічними ракетами та ядерними боєголовками, сотні літаків, в тому числі і такі, як сьогодні атакують нас з російської території, не кажучи вже про тисячі ракет для градів та мільйони снарядів для ствольної артилерії. Як би вони сьогодні нагодилися б…


І цілком можливо, що ті крилаті ракети, які 14 липня поцілили в центр мирної Вінниці, були колись віддані Україною в рахунок міфічних боргів за газ. На Вінницю летіло п’ять ракет одночасно, дві з них збила наша протиповітряна оборона, а три, змінюючи кілька разів траєкторію, таки долетіли і вибухнули на площі Перемоги.


Таксисти на стоянці перед будинком побуту, лікарі приватної клініки та співробітники офісів, які в ньому знаходились, прості перехожі та працівники будинку офіцерів, який по суті є просто великим концертним залом, і навіть артисти, які готувались до вечірнього концерту в ньому, стали мішенню для путінських ракет. 23 чоловіка загинули, а більше п’ятдесяти отримали значні поранення. На жаль, серед загиблих був і наш земляк Костянтин Пузиренко.


Ще в 1992 році він разом із сім’єю переїхав до нашого міста. Батько був військовим, мама працювала згодом в районному вузлі зв’язку, тож не дивно, що двоє синів теж обрали військовий життєвий шлях і стали офіцерами, закінчили військові училища, а згодом і академії. Останні роки Костянтин жив з дружиною у Вінниці та виховував доньку, яка цього року закінчила третій клас.


Багато сумних слів звучало сьогодні у промовах міського голови Сергія Орлюка, голови ветеранської організації Михайла Кравчука, побратимів загиблого та натхненій проповіді військового капелана Івана Цихуляка. Військовий оркестр і почесна варта була сьогодні з Вінницького гарнізону, тому й ритуальні обряди трохи відрізнялись від тих, які зазвичай проводять в Бердичеві, але незмінною залишився шлях траурної процесії – по вулиці Братів Міхєєвих, яка цього року вже бачила не одну і не дві таких ходи.


Поховали Костянтина Пузиренка на військовому секторі міського кладовища.

Puzirenko1

Puzirenko2

Puzirenko3

Puzirenko4

Puzirenko5

Puzirenko6

Puzirenko7

Puzirenko8

Puzirenko9

 

Асоціація Незалежні регіональні видавці України
New Democracy Fund
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Відео

Олександр Доманський

Головний редактор газети "РІО-Бердичів"

Сайт: rio-berdychiv.info/

bazar 800

  • asenposlugi1
  • pamyat
  • kilimi200 100
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 4-12-39, +38096-256-67-50
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.