На жаль, дуже часто останнім часом скорботні звістки приходять до нашого міста і району.
На всіх фронтах війни з рашистським агресором зараз йдуть кровопролитні та виснажливі бої. Але найгарячіше зараз саме під містом Лиман у Краматорському районі Донецької області, який в травні був захоплений ворогом.
Саме тут під час наступально-штурмових дій 22 вересня у лісовому масиві біля міста Лиман у стрілецькому бою з ворогом Олександр Поліщук отримав вогнепальне поранення, несумісне з життям.
Народився Олександр 10 лютого 1973 року в смт Вакуленчук Чуднівського району. Там же закінчив середню школу, після якої попав на строкову службу до Казахстану. Це було саме в час, коли в 1991 році Україна оголосила про свою незалежність, і солдати-українці могли повернутися на Батьківщину, тож продовжив службу він уже у військовій частині в рідному селищі.
Після служби працював у міліції Київського метрополітену, а потім – у Метробуді. Та все перевернула зустріч однокласників на 15-річчя шкільного випуску. Тут він заново пізнав свою колишню однокласницю, в них виникли взаємні почуття, і вже невдовзі вони одружились. Скоро в сім’ї з’явилася донька, а потім і син.
Останнім часом сім’я проживала в Бердичеві, дружина працювала на швейній фабриці, діти ходили до першої школи, чоловік трудився на хлібзаводі, на м’ясокомбінаті «Інкофуд», а коли почалася війна, планував перейти на «Три ведмеді». Але повістка з військкомату 4 квітня змінила ці плани, і вже незабаром Олександр Поліщук одягнув форму, взяв в руки зброю і почав готуватися разом з побратимами до військових дій.
Він був у навчальному центрі «Десна», коли туди прилетіли ворожі ракети та вбили багатьох військових, в тому числі і бердичівлян, а після навчання став гранатометником механізованого батальйону військової частини А 7014.
Всі присутні сьогодні на траурному мітингу згадували Олександра як дуже добру, спокійну і врівноважену людину, як батька, який дуже любив своїх дітей, як чоловіка, який кохав свою дружину.
Прощальну панахиду в Гарнізонному будинку офіцерів відправив за загиблим Протоієрей Євген Шимченко, а прощальну промову виголосив міський голова Сергій Орлюк. Все важче і важче підбирати слова у таких промовах, щоб не повторюватись, але їх щирість була зрозумілою всім присутнім. Тут були рідні і близькі Олександра, знайомі, колеги по роботі його та дружини, однокласники дітей та просто небайдужі бердичівляни, які прийшли провести в останню путь захисника України.
Знову звучали тужливі мелодії військового оркестру, знову процесія пройшла по вулиці Братів Міхєєвих, а поховали Олександра Поліщука в селі Пилипи, де поховані його батьки та проживає рідний брат.