І не тільки вони. Сьогодні траурна колона, яка супроводжувала тіло загиблого Сергія Тетерука з Бердичівського будинку офіцерів до Половецького налічувала більше півсотні автівок.
А ще сотні людей прийшли попрощатись з ним до домівки по вулиці Варварівській в Бердичеві, в будинок офіцерів і звичайно ж вийшли на вулиці Половецького, щоб на колінах зустріти його на вулицях рідного села і провести на кладовище, де поховані його родичі.
Взагалі то, Сергій народився в сусідній Білоцерківці (Хмельовому, по-нинішньому), але ходив в Половецьку школу, в Половецький клуб, і мав тут силу силенну друзів, з якими підтримував дружні відносини і далеко після навчання. Після школи навчався в 33-му ПТУ, де освоїв професію водія, і відразу після навчання почав працювати за нею на пивзаводі.
В 2014 році був мобілізований та приймав безпосередню участь в АТО, визволяв міста і села Донбасу, воював сміливо, за що мав чимало подяк і нагород. Після АТО знову повернувся до мирного життя, працював водієм на підприємстві «Трансбудсервіс», а в 2018 році оженився. Невдовзі в молодої сім’ї народився син, якого назвали Давід.
З перших днів повномасштабного вторгнення агресора, Сергій знову став у стрій. Він був командиром стрілецького відділення стрілецького батальйону 30-ї окремої механізованої бригади, передавав свій досвід, навчав своїх підлеглих всьому, що сам знав і піклувався за кожного.
Але, на жаль, 28 вересня в боях біля населеного пункту Зайцеве (пригород Горлівки) осколки танкового снаряду чи міни, таки знайшли відважного воїна…
Міський голова Бердичева Сергій Орлюк розпочав свій виступ на траурному мітингу в будинку офіцерів з того, що розповів про те, як п’ять днів тому Сергій Тетерук вітав свого сина з днем народження, а завтра мала б бути дата чергової річниці весілля. Натомість, сьогодні ми прощаємось із загиблим Героєм. Після щирих скорботних слів він вкотре закликав до єднання всіх присутніх та вкотре пообіцяв, що пам’ять про воїна, який віддав своє життя за наше мирне небо буде завжди в серцях бердичівлян.
Протоієрей Євген Шимченко в своїй проповіді теж сказав чимало доброго про загиблого військового та запевнив, що захист країни, захист своїх рідних, своєї нації, своїх звичаїв і традицій є справою благородною та богоугодною. А воскресіння державності України, яка знову почалась у 90-х, порівняв з воскресінням Лазаря, який був оповитий поховальними пеленами. Нам треба обов’язково позбутись цех пеленів і ніколи більше не допускати втрати своєї державності.
Звучали у залі будинку офіцерів ще багато гарних слів про Сергія Тетерука, адже сухі рядки біографії не можуть передати того, ким він був насправді. Він був перший скрізь, він був добріший всіх, він мав стільки друзів, скільки іноді немає і у сотні простих людей. І всі вони не могли стримати сліз, проводжаючи труну з тілом воїна по звичному вже для Бердичева маршруту.
У Половецькому така ж, а може й більша колона, розтягнулась по вузькій вуличці до сільського кладовища на всю її довжину, а на майданчику для урочистих поховань всі не змогли поміститись, тому й слухали промови траурного мітингу за парканом.
Староста Василь Глищук розповів біографію загиблого, начальник відділу освіти Гришковецької громади Валентина Муренко додала ще немало скорботних слів про воїна та запевнила, що школярі громади завжди будуть приходити до могил Героїв, і пам’ятати їх подвиги.
Під звуки військового салюту, тужливі мелодії оркестру, плач рідних та Гімн України Сергій Тетерук отримав місце вічного притулку у рідній землі, поруч з могилами рідних і близьких. У тому числі й свіжими могилами загиблих на війні родичів, адже він уже третій в їхній великій родині, хто не повернувся живим з цієї страшної війни…