Про це сьогодні на траурному мітингу в гарнізонному будинку офіцерів розповів побратим загиблого Героя.
Тут зібрались друзі, знайомі, родичі Богдана військові нашої бригади та просто небайдужі бердичівляни. Труну з тілом загиблого привезли пізніше призначеного часу, бо попрощатись з ним у рідній домівці по вулиці Мучна прийшли не тільки жителі половини Корніловки, але й весь колектив заводу «Дніпровуд». На цьому підприємстві працює мама загиблого, та й він раніше теж працював.
Народився Богдан 18 листопада 1998 року, тож до свого 24 дня народження не дожив якихось два тижні. Виховувала його мама сама, навчався спочатку у 7 школі, а потім перевівся в 10 школу. Потім навчався в коледжі на економіста, який закінчив у 2017 році. Після навчання працював на “Дніпровуді”, на “РІФі” та техніком-лаборантом на підприємстві “Ал трейд”.
Війна застала його у Львові, але відразу після приїзду Богдан пішов до військкомату, сам, без всякої повістки. В армії він не служив, та й за станом здоров’я в мирний час його б і не взяли, але війна змінила все. Він ходив у військкомат, чекав команду в навчальний центр, і як тільки така можливість настала, 7 квітня був мобілізований до 92 механізованої бригади, де невдовзі став навідником 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону.
На траурному мітингу, ледь стримуючи сльози, побратим так розповідав про Богдана:
«Він мені був за молодшого брата. Як і справжній брат був іноді неслухняний, іноді сварився на нього, оберігав його, казав не знімай бронежилет, будь обережним, … і не вберіг.
Але Богдан своєю смертю зберіг життя ще одного нашого товариша, він буквально захистив його своїм тілом…
Ми обов’язково помстимся за Богдана. І якщо по статистиці на кожного загиблого українця припадає 8 загиблих ворогів, то ми за Богдана знищимо їх 36!..»
В тому бою під час визволення села Андріївка Сватівського району Луганської області загинуло п’ятеро бійців підрозділу, яких ворожий танк розстріляв прямою наводкою.
Міський голова Сергій Орлюк знову говорив сьогодні скорботні слова про загиблих героїв та запевняв, що міська громада буде пам’ятати не тільки про них, але й про їх батьків, дружин та дітей.
Викладачка коледжу розповіла яким молодим хлопчиком прийшов до них на навчання Богдан Цибульський, і яким захисником і воїном став буквально за декілька років.
Знову траурна процесія рухалась під тужливі мелодії березовою алеєю, яка вже скинула своє листя і стали видними воронячі гнізда з яких з самої весни їх мешканці теж по-своєму проводжали ці колони з квітами, вінками і трунами…
На військовому секторі міського кладовища знову лунали молитви, постріли салюту та гімн України, які засвідчили, що ще один захисник України знайшов останній притулок в рідній землі.
Біля могили залишились згорьовані найрідніші загиблого, які сказали журналісту, що потрібно писати не тільки про гарні слова на траурних мітингах, а й про те, як саме потім чиновники різних рангів «пам’ятають» про героїв, як документи оформляють, як допомогу від держави сім’ї виплачують. І на жаль, такі випадки є і в нашому Бердичеві.
Безумовно, будемо писати і про це, і якщо в когось є такі факти, не мовчіть.