Міський голова Сергій Орлюк осиплим голосом від словесних баталій на сесії міської ради, яка продовжила своє засідання вже без голови, знову й знову підбирав слова співчуття і скорботи у своєму траурному слові, і йому це, без сумніву, вдавалось.
|
|
Не менш натхненною була і промова військового капелана Івана Цихуляка, який знову ставив вічні для українців питання і давав на них відповіді, які доносились до душі і серця кожного, хто стояв у траурній залі.
Ігор Серебряков народився 7 травня 1982 року, навчався в десятій школі, де мав багато друзів. Строкову службу проходив в десантних військах, де відчув своє справжнє покликання, тож потім продовжив службу на контракті і навіть приймав участь у миротворчій місії в Іраку.
На жаль, не склалось у Ігоря сімейне життя, не одружився, не мав дітей, працював там, куди закидала його доля, аж поки в країну не прийшла війна. 2 березня Ігор Серебряков був мобілізований Бердичівським військкоматом та знову став десантником. На посаді старшого оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 7 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону 46-ї бригади він пройшов немало гарячих точок цієї війни, але страшне нині слово Бахмут, стало останньою такою «точкою».
14 грудня в результаті мінометного обстрілу противника воїн отримав поранення несумісні з життям. Через кілька днів ця страшна звістка дійшла до матері, яка враз постаріла на декілька років. Адже, крім неї та сестри у Ігоря не було більше близьких родичів. А сьогодні чи не весь колектив автопарку, де працює мама, прийшов провести в останній путь члена своєї великої родини.
|
|
Знову лунали сумні мелодії військового оркестру, почувши які на вулицю Братів Міхєєвих виходили мешканці з прилеглих будинків, а на військовому секторі міського кладовища додалась ще одна могила під жовто-блакитним стягом.
