Саме так Юрій, який більше року разом з іншими бердичівлянами обороняв рубежі України на півночі, добровільно зголосився швидше долучитись до справжніх бойових дій та був переведений в 147 батальйон тероборони, який початково формувався на Полтавщині.
|
|
Коротке злагодження під Полтавою, а потім на Схід, під Авдіїівку. Тут останніми тижнями стало не менш гаряче, ніж під Бахмутом, та військові не дають ворогу розширити плацдарми для наступу, героїчно обороняючи кожен клаптик рідної землі.
На жаль, ціна такої оборони дуже висока. 17 березня під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Тоненьке під Авдіївкою відбулось пряме попадання снаряду в бліндаж, де Юрій разом з побратимами тримали оборону. Відважний бердичівлянин загинув на місці...
Народився Юрій Володимирович Субчак в Бердичеві 21 квітня 1983 року. Сім’я жила на Загребеллі, на вулиці Комарова, і маленький Юра ходив спочатку до п’ятого дитсадка, а потім до 11 школи.
Однокласниці, які прийшли сьогодні на похорон згадували його як найвеселішого хлопця в класі, з уст якого ніколи не сходила усмішка. Він був душею компанії і першим придумщиком веселих витівок. Батько його був військовим і Юрію теж подобались історії про армію, а улюбленої піснею його була: «Прикордонник стоїть на посту...».
В «лісовій академії» (так колись жартуючи називали сільПТУ № 33), де він здобував професію водія, Юрія теж любили за відкритість та веселий характер. Можливо, саме основний профіль цього ПТУ і спонукав його продовжити навчання в аграрному коледжі та отримати одну з наймирніших професій на землі - агронома.
|
|
Та доля повернулась по-іншому. Разом з батьком він взявся за виготовлення меблів, і цей їх невеличкий бізнес навіть якийсь час був прибутковим і цікавим, та недовго. Пробував Юрій займатись і іншими справами, таксував і навіть був так званим бригадиром однієї з місцевих служб. Його колишні колеги сьогодні з таксистськими маячками очолили траурну колону.
А в 2018 році Юрій влаштувався на роботу у відділення детоксикації Бердичівської міської лікарні, де й працював до самої війни. В перші дні якої, він, навіть не маючи за спиною досвіду строкової служби, прийшов до військкомату та потрапив до батальйону територіальної оборони.
Перший шлюб Юрія тривав недовго, трохи більше року, але він ніколи не забував свою доньку, яка сьогодні так схожа на свого батька, і разом з мамою сумувала за втратою рідної людини.
Вдруге Юрій одружився на відомій в Бердичеві лікарці. Наталя Миколаївна спочатку працювала неонатологом в родильному відділенні, а потім заснувала власний приватний педіатричний кабінет «Малятко», який нині зріс до справжнього медичного центру, але й роботу в дитячому відділенні лікарні теж не покидала.
Саме тому до Бердичівського Гарнізонного будинку офіцерів прийшли так багато лікарів щоб віддати останню шану загиблому Герою та підтримати в тяжку хвилину свою колегу.
Троє дітей залишилось без батька, дружина без чоловіка, похилі батьки Юрія без сина...
Міський голова Сергій Орлюк у своїй скорботній промові пообіцяв не залишити нікого з них без уваги, а всім бердичівлянам вічно пам’ятати своїх земляків, які віддали життя, захищаючи Батьківщину.
Знову в траурному залі звучала натхнена проповідь військового капелана Івана Цихуляка, яку в майже повному обсязі можна почути і побачити нижче на сайті.
На військовому секторі міського кладовища знову звучали салют і Гімн України і четвертий ряд могил захисників поповнився новим надгробком.
