Прийшли рідні і близькі, знайомі і сусіди, однокласники і одногрупники та нинішні старшокласники другої школи. Нікіта став дев’ятим її учнем, що загинули на україно-російській війні.
|
|
Після традиційної траурної промови міського голови Сергія Орлюка на мітингу виступили перша вчителька відважного воїна, його класний керівник у старших класах та однокласниця. Всі вони згадували найкращими словами Нікіту Яткевича. Доброзичливий, порядний, товариський, чуйний, тихий, спокійний – це лише частина епітетів, якими розповідали про Нікіту.
Перша вчителька добре пам’ятає, як мама і бабуся привели його в школу, як переймались його успіхами і допомагали у всьому. Він дуже любив свою родину, свою бабусю та поважав батьків. Вчителька згадала, як в старших класах він писав твір про життя: «Життя складне, людей кидає в ньому то в одну, то в іншу сторону, і саме головне – знайти правильний шлях..»
Представник Бердичівського коледжу промисловості економіки та права, де після школи вчився Нікіта Яткевич, розповів, що в їхньому закладі теж залишились лише добрі і теплі спогади про цього студента.
Вже не на загал однокласники розповіли, що Нікіта займався багатьма видами спорту, а ще почав підробляти вже з 9 класу, щоб допомогти сім’ї та мати власні кошти. Працював на будівництвах, на пилорамі і коли вчився в школі, і в коледжі. А знайомі згадували, що за все життя не чули від нього жодного лайливого слова.
|
|
Та більш за все вразила розповідь співробітників військкомату. Виявляється, він кілька місяців ходив до центру комплектування, щоб його взяли в армію та відправили на фронт. Медична комісія визнала, що Нікіта має надлишкову вагу, і не підходить для укладання контракту з ЗСУ. Півроку він посилено тренувався, схуд майже на тридцять кілограмів, і лише тоді попав до війська.
Мотивованого і спортивного юнака відібрали в найелітнішу колись військову частину – 101 бригаду охорони генерального штабу. Але це колись її бійці несли службу в Києві в найвищих військових кабінетах, а нині і вони на фронті. Їх прикомандирували до третьої штурмової бригади, якій діставались найпекельніші оборонні та штурмові напрямки.
З військової частини на похорон приїхав молодий офіцер і розповів, що Нікіта з побратимами пішли за викликом про евакуацію поранених. Але їх вихід засікли ворожі оператори і незабаром місце евакуації стали накривати з мінометів і туди ж прилетів ворожий дрон. Цей вихід став останнім для Нікіти та ще одного молодого військового, тому було взагалі всього двадцять...
Знову траурна колона йшла по вулиці братів Міхєєвих а траурний кортеж через все місто розтягнувся чи не до міського кладовища. Над закритою труною в останній раз схилились молода дружина загиблого Героя, молодший брат, мама, тато, бабуся та інші родичі. Прозвучав військовий салют, Гімн України, і труну з тілом воїна опустили до свіжої могили.
Зараз на військовому секторі йде активний благоустрій доріжок між рядами військових могил, тож міський голова з заступницями, попутно оглянув хід виконання ремонтних робіт. Добре, що сьогодні був морозний день та болото на будмайданчику примерзло.
Вітру майже не було, і жовто-блакитні стяги на могилах загиблих воїнів немов би виструнчились, приймаючи в свої ряди ще одного побратима.
