Слідство та суди тривали в Бердичеві не мало і не багато, а три роки. Про це стало відомо з оприлюдненого нещодавно вироку на Єдиному порталі судових рішень. Суддя Олег Замега поставив крапку в історії з майже шпигунським сюжетом, хоча, читаючи вирок, дуже важко повірити, що все було саме так.
Фабула слідства така: у листопаді 2015 року бердичівлянин, який працював на фірмі «Ортек» та являвся прихожанином церкви «Сила Божа» знайшов?!! десь авторучку з вмонтованою відеокамерою та цього ж дня продав її за 100 гривень своєму знайомому.
А далі у вироку написано, що 15.03.2015 року спеціальна експертиза НДІ СБУ визнала, що «вилучений у останнього та наданий на дослідження пристрій відноситься до класу спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації та призначений для негласної відеозйомки». Або у вироку дату попутали, або ж ця авторучка настільки типова, що висновок про неї вже був готовий наперед.
В цілому, обвинувачення спиралось на те, що згідно постанови Верховної ради України від 1992 року (дев’яносто другого року, коли ще про мобільні телефони навіть не чули?!!) такі предмети не можуть перебувати у власності громадян.
Суд спирався ще на кілька нормативних документів більш пізнього періоду, але, прочитавши їх, стало ще більш незрозумілим прийняте рішення, адже в Критеріях належності спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. №669, сказано:
«6. Окремі ознаки виробів галузевого та побутового використання (мініатюрність, багатофункціональність, можливість негласного отримання інформації) не є підставами для визначення його належності до спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації.
7. Вироби галузевого та побутового використання, що придатні для негласного отримання інформації, але не призначені для застосування у скритний спосіб, характерний для оперативно-розшукової, контррозвідувальної або розвідувальної діяльності, не належать до спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації».
Та все розставляє по своїм місцям ще один пункт з цього ж самого «Критерію»:
«Визначення придатності та призначеності здійснюється за результатами проведення досліджень технічних засобів та/або оцінки відомостей, викладених у наданому виробником технічному описі або у технічній документації виробника до засобу (за її наявності). Висновок щодо належності/неналежності засобів до спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації надає СБУ.»
Тобто, неважливо що думає власник пристрою, його адвокат, чи навіть суддя. Сказало СБУ, що ручка – це кінокамера, значить так воно і є.
Отже, шановні бердичівляни, та й інші українці, робіть висновки і не повторюйте чужих помилок.
P.S. В інтернеті море пропозицій купити саме таку авторучку, а її легальність продавці мотивують тим, що раз на пристрої блимає індикатор роботи камери, значить вона не є скритною і не відноситься до заборонених.