Називається книга «Музей Оноре де Бальзака у Верхівні», і презентувала її в Бердичеві сама авторка, перший завідувач літературно-меморіального музею письменника, як відділу Житомирського обласного літературного музею, Людмила Григорівна Журавська.
В залі нашого музею зібрались, освітяни, історики, краєзнавці, журналісти і просто бердичівляни, які люблять історію і літературу. Адже наше місто теж пов’язане з історією великого кохання великого французького письменника, і кожну нову книгу про цю Історію бердичевляни теж прагнуть знати.
Людмила Григорівна, напевно, знає свою книгу чи не напам’ять, адже лише трохи подивлялась у заготовлені листочки, щоб розказати бердичівлянам історію кохання Бальзака і Ганської, яка стала чи не найкращою книгою письменника. Адже за 17 років вони написали один одному 444 листа. Ці листи були видані у Франції окремою книгою, яка мала два томи і більше двох тисяч сторінок.
Окремої уваги заслуговує ще один лист, про який детально розповіла на презентації авторка книги. «Лист про Київ» – таку назву мали подорожні нотатки Бальзака, які він мав писати під час своєї подорожі з Парижу до України, і пересилати редактору французької газети. В ньому детально описується шлях з Парижа до Берліна, який письменник подолав нещодавно збудованими залізницями, від Берліна до Бродів і Радзивілова, де тоді був кордон між австро-угорською та російською імперіями. Багато пише про євреїв, які тут зовсім несхожі на французьких чи німецьких.
Ну й звичайно, найбільш відома бердичівлянам фраза «Україна починається в Бердичеві!» теж написана саме у цьому Листі. Нашому місту Бальзак присвятив цілу сторінку опису:
«Місто було цілком заселене євреями, всі юрмилися на вулицях. Побачивши Бердичів, запитуєш себе: як вони живуть у цих будиночках, які за один раз можуть взяти з собою троє паризьких розсильних? Мій екіпаж із шести коней ледве просувався через збитий натовп, та незважаючи на крики візника, декілька глухих потрапили під колеса…»
В книзі наведена копія першої сторінки рукопису «Листа про Київ», і його історія теж досить цікава. Про неї довідався з інтернету, готуючи статтю до публікації. Бальзак мав намір опублікувати ці дорожні нотатки, але обірвав розповідь на середині і залишив рукопис у Верхівні, звідки його лише після смерті письменника, в 1854 році переправили до Парижа. До 1927 року «Лист» не публікувався, а ті нечисленні уривки, які цитують в Україні перекладались з видання 1976 року. Російською лист був перекладений вперше в 2002 Вірою Мільчиною та опубліковано в журналі «Пінакотека». І наведена вище цитата про Бальзака в Бердичеві звучить там трохи по-іншому:
«Меж тем толпа на улицах была столь густой, что, несмотря на свирепые крики кучера, экипаж мой, запряженный шестеркой лошадей, двигался вперед с превеликим трудом; ось кибитки то и дело задевала какого-нибудь глухого ротозея, на что кучер, впрочем, не обращал ни малейшего внимания…»
Детально гортаючи книгу вже після презентації (слід зазначити, що текст цього путівника надрукований як українською,так і французькою мовою) побачив, що більшість фото у книзі, яка видана в минулому році у Вінницькому видавництві, чомусь датовані 1994 чи 1999 роком. Можливо, авторка розповідала про це на початку презентації, яку на жаль довелось пропустити.
Неповторного шарму і розповіді, і взагалі, творчому заходу додали чарівні вальси Шопена у виконанні учениці нашої музичної школи. Адже і Бальзак і Ганська були особисто знайомі з композитором і навіть дружили з ним.
Непомітно промайнула година цікавої розповіді, яка знову пробудила думку про те, що треба прочитати хоч щось з творчого спадку великого французького письменника. Кілька попередніх спроб закінчувались на першому десятку сторінок спеціально придбаних для цього книг. Можливо тому, що це були російськомовні переклади, отже, спробую ще українською.