Минулої п’ятниці до Бердичева завітав з творчим візитом відомий в Україні журналіст та телеведучий каналу «ZIK», а нині ще й письменник Остап Дроздов. Саме з промоцією свого другого роману в рамках всеукраїнського туру у бердичівлян з’явилась можливість поспілкуватись з ним особисто.
Організована зустріч була на базі міської бібліотеки, яка нині є осередком для діяльності найактивнішої громадської організації міста – молодіжного об’єднання «М-Формація». І навіть не одна, а дві зустрічі цього дня відбулися. О 12-й годині з письменником спілкувалась молодь, а о 16.-й на зустріч прийшли «містяни»: вчителі мови, книголюби та працівники системи комунальних бібліотек.
Керівник бібліотеки та голова громадської організації Тетяна Кущук виконувала роль модератора зустрічі у звичній для себе ролі радіоведучої і змогла настроїти гостя так, що він сам собі дивувався, що так просто і невимушено його вивели на складні, але потрібні теми для бесіди.
В журналістиці Остап Дроздов працює вже 20 років, 12 з яких є ведучим політичної авторської програми «Прямим текстом» на каналі «ZIK». «Я себе вважаю не тільки ветераном, а навіть інвалідом журналістики», – так іронічно гість розповідав про свою професійну діяльність. – Мене моніторять мої колеги, з якими я маю вельми специфічні стосунки, мене моніторить СБУ, вороги, власник телеканалу, і в якийсь момент я втомився від такої відповідальності».
Саме тому Остап і став письменником, який може писати, що хоче, про тих, кого хоче, тоді, коли хоче, для тих, хто хоче. «Якщо в журналістиці я плавав, то в письменництві я літаю…». При виборі назви для свого першого роману він довго не думав і назвав його просто «№1», тому для вибору назви другої книги було ще простіше – «№2», та й з наступними назвами теж не доведеться напружуватись.
В книгах автор піднімає нагору проблеми особистості, яка не хоче бути такою, як всі. Саме тому герой його першого роману ще в десять років доводив справедливість для вчительки, а натомість проти нього повстав весь клас. Можливо, така ситуація надихнула автора на вислів, який став чи не девізом всієї творчості: «Не страшно, коли ти один, страшно, коли ти – нуль!».
Більшу частину розповіді гість рефлексував на тему, як мало в Україні одиниць і як багато нулів, і тому питання т«Чому він не пішов в політику, як багато хто з колег?», яке в мене крутилось в думках, я врешті-решт сформулював у вигляді пропозиції: «Ідіть в політику і змінюйте країну, якщо недостатньо про це просто говорити і писати». Але в політику Дроздов іти не хоче, напевно, все-таки плавати в журналістиці чи літати в письменництві краще, ніж «довбати скелю» законотворчості чи «зводити мости» реальним реформам.
Шкода, але це дійсно так. До політики не хочуть іти люди розумні і порядні, зате з усієї сили рвуться зовсім інші. Можливо, саме такі, як Остап, і змогли б стати тими одиницями, за якими вишикуються ряди нулів, і разом вони змогли б створити те, що має велику цінність. Ал,е на жаль, порядкове місце навіть тих небагатьох одиниць сьогодні в країні визначають не вони.
Отже, поки що написав про враження від зустрічі, а як прочитаю книги, то постараюсь і про них написати.