Здавалося б, 31 рік віддаляє від тієї дати, коли нарешті мужні і відважні воїни, яким довелося побувати у самому пеклі афганської війни, повернулися додому. Проте, скільки б часу не минуло, кожен з них пам’ятає ці страшні події, перемоги і втрати, неначе вони були вчора. І з покоління в покоління передається не лише пам’ять про героїчні подвиги воїнів-афганців та воїнів-інтернаціоналістів, але й глибока вдячність і шана, яка кожного року у Бердичеві висловлюється на організованих концертах та мітингах-реквієм.
І цей рік не є винятком. Ветерани афганської війни, учасники бойових дій на території інших держав, їхні рідні та близькі – усі традиційно напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 31-ї річниці виведення радянських військ із Республіки Афганістан завітали до міського Палацу культури ім. О. Шабельника, аби знову і знову згадати… Згадати ті пекельні роки, які довелося пережити, будучи зовсім молодими і недосвідченими. Згадати ті листи, які чи не щодня писали матерям і дружинам, обіцяючи повернутися живими. Згадати побратимів, з якими пліч-о-пліч кожного дня воювали, знаходячись постійно під свистом куль. Згадати, врешті-решт, загиблих товаришів, радісної і світлої посмішки яких не побачити батьки, дружини, діти, і які навіки запам’яталися тими молодими хлопчинами і чоловіками, життєрадісними, добрими, самовідданими.
Воїни-афганці є яскравим прикладом для наслідування, взірцем служіння народу та її державі, адже бойовий досвід ветеранів війни в Афганістані став надзвичайно цінним для Збройних сил України. Діти чоловіків, які у роки афганської війни виконували свій військовий обов’язок, нині пішли слідами своїх батьків та стали не лише військовими, а й відправилися у зону АТО захищати Україну. Та що там казати, навіть самі ці чоловіки, і їх тисячі, не змогли стояти осторонь і відправилися на передову, підтримуючи молоде покоління бердичівлян.
Доля ще раз випробовує на міцність цих чоловіків, а вони ще раз доказують, що сильні і незламні. Чужого болю, як запевняють воїни-афганці, не буває, бо кожен пережив цей біль: хтось 30-40 років тому, а хтось 1-5 років тому. Тому то цього дня у залі присутні поіменно згадують загиблих воїнів-бердичівлян і тієї війни, і нинішньої, дякуючи матерям усіх поколінь за достойне виховання кращих синів України.
А зі сцени знову і знову лунають пісні, на мить повертаючи кожного у ті роки, аби ще раз нагади, через що довелося їм пройти, як вдалося вистояти і вижити, як було боляче ховати друзів і як нині радісно зустріти тих, хто не зі слів знає, що таке війна, і хто у ці важкі роки був поруч, допомагав, іноді розраджував і підтримував, підставляючи мужнє плече.