Вівторок, 17 Трв

Чому досі в Україні гострим залишається питання мови

13 трав. 2022 Раїса Доманська

Якщо держава демократична, вона дає можливість кожному своєму мешканцю свободу вибору, якою мовою спілкуватися. Але якщо житель країни, в якій він живе, цінує і поважає її, він вчить державну мову. Чудовим прикладом цього є наші сусіди – поляки.

Вони виявили всі найкращі свої риси, як тільки нашу країну спіткало горе під назвою війна. Вони простягнули руку допомоги, приймаючи біженців, надсилаючи гуманітарну допомогу, підтримуючи на політичній арені… Вони також показують нам (а чому б не повчитись), як їм вдалося відродити Польщу, яка відірвалась від соціалістичного табору знесиленою і бідною. Зараз це вже інша країна, до якої прислухаються і яку поважають. Проте, щоб стати членом її суспільства, треба не лише бажати цього, треба ще вивчити історію Польщі та польську мову. І, я вважаю, це правильно. Тому поляки нас теж в дечому не розуміють. Коли один із них на заправці в Польщі минулого місяця почув розмову двох чоловіків російською мовою, то підійшов до них з питанням чи бува вони не з путінської росії, на що отримав відповідь, що ті українці (російською мовою), і, як свідчення, чоловіки показали свої паспорти. Поляк сплюнув і сказав, що ті паспорти фальшиві. І якщо подумати, то поляк, мабуть, мав рацію…

З початком війни питання мови набуло загострених рис. Серед перших, хто зазнав воєнного тиску, виявилися в більшій мірі російськомовні регіони. Тому їм першими прийшлось покинути свої домівки і переїхати в спокійніші райони України і за кордон. Звичайно, людина дуже важко змінює свої звички. Втративши зону комфорту, вона шукає тих, з ким їй затишніше, хто говорить рідною для них мовою, і, здається, що їх таким чином краще розуміють. Зазвичай україномовні українці толерантно відносяться до таких людей, стараються допомогти, переходять на звичну для тих мову (особливих проблем в цьому немає). Але питання чи розуміють російськомовні українці, навіщо їм потрібно вчити українську, є відкритим. З моїх спостережень, є багато, хто розуміє, що знання державної мови – це їхня позиція, це підтримка демократичної країни, яка тривалий час не звертала уваги на те, що українську мову ігнорують, але коли питання мови стало приводом вторгнення на Донбас, а зараз – розв’язанням повномасштабної війни, вони вчать її, розмовляють нею. Такі люди викликають повагу, вони вносять хоч невеличкий, але особистий внесок в те, щоб Україна залишалась Україною, а не була «штучною країною, створеною Леніним», як це вбивається в голови росіян шляхом путінської пропаганди.

Частина російськомовних українців не хочуть змінювати свої уподобання і ми нічим цьому не можемо зарадити, бо, знову підкреслюю, ми демократична держава, а не імперія. В якій не те, що шкіл з іншою мовою викладання, ніж державна, нема, а й бібліотек, театрів, нічого-нічого. А якщо там з приводу цього відкриєте рота, то вас швиденько «вирахують», звільнять з роботи, засудять і покажуть вам «кузькіну мать». Тому лише сам українець, якщо він знає історію своєї країни не тільки з підручників СРСР та російськомовних сайтів, повинен приймати рішення про вивчення української мови.

Р.S. Якщо ви мені закинете про Воїнів-захисників Маріуполя, то для мене це святі люди-мученики, наша міць і сила, незалежно від того, якою вони мовою вони розмовляють. Але чи ви маєте право порівнювати себе з ними?

Відео

bazar 800

  • asenposlugi1
  • pamyat
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 4-12-39, +38096-256-67-50
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.