Справжнім сюрпризом на святі «День української культури в Італії», що відбулося 8 червня 2022 року, стала виставка картин під назвою: «З Україною в серці!» професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тетяни ФАЛАЛЄЄВОЇ.
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
Всі знають Тетяну Михайлівну як викладача, науковця, завідувача кафедрою, студентського куратора, керівника гуртка «Дієтологія» та нашого наставника. Проте, сьогодні я відкрила її особистість ще й як художника.
Оскільки це перша виставка Тетяни Михайлівни, тому я вирішила познайомити Вас з цією стороною її життя та розповісти про початок її творчого шляху та моментами натхнення.
Скажіть, будь ласка, Ви навчалися писати картини?
Я не професійний художник. Це хобі з’явилося у моєму житті загадково і випадково. Пам’ятаю, як близько п’яти років тому мені наснився сон, у якому я малюю квіти – маки. Прокинувшись, я вирішила спробувати. Результат сподобався як оточуючим так і мені.
Тетяна Михайлівна, Ви народилися 9 березня, в один день з Тарасом Григоровичем Шевченко та працюєте в університеті, який носить його ім’я, чи відчуваєте Ви взаємозв’язок з Кобзарем українського народу? В силу своєї професії, мені доводиться писати статті, дисертації, навчальні посібники та підручники. Також останнім часом маю хобі малювати. Тому, дійсно, іноді шуткую з друзями, що я, як і Тарас Григорович, трохи пишу на папері, трохи – на полотні.
Хотіла поцікавитись звідки Ви родом? Теж з Черкащини, як наш Кобзар?
Я народилася на Житомирській землі в місті Бердичів. Там і пройшло моє дитинство.
Чому до цього Ви не робили виставок? Що змінилося після початку війни в Україні?
Дійсно, війна змінила повністю наше життя. Ми почали цінувати те, що маємо – наші домівки, родичів, друзів, рідну землю та рідну мову. Для нас зараз, під час війни, є лише минуле та сьогодні, ми не можемо планувати своє життя, тому що воно може обірватися у будь-який момент. Коли я евакуювалася з Києва, покидаючи свою оселю мені найбільше було жаль моїх картин. Я не знала чи ще з ними побачусь. Тому, зустрівши по приїзду в Італію, на калабрійській землі, велику кількість прекрасних людей, схожих за менталітетом виникла ідея подарувати частинку краси української землі, адже «Життя коротке, мистецтво – вічне / Vita brevis, ars longa».
Розкажіть, будь ласка про сюжет Ваших картин, які сьогодні представлені.
Все почалось з назви виставки: «З Україною в серці!». Перш за все, я хотіла показати красу української землі. Так виникли перші три картини «Ангел України», «Українське село» та «Ой у лузі червона калина похилилася», на яких зображені краєвиди нашої неньки. Далі я не знала що зобразити. Тоді я сама собі задала питання, що мені особисто хочеться написати і рішення прийшло – ніжні весняні квіти. Так з’явилася картина з піонами «Хай буде весна!». Останнє полотно було виконане на прохання моєї мами: букет маків «Червоне – то любов, а чорне – то журба».
Тетяна Михайлівна, Ви ці картини заберете з собою в Україну?
Так, дійсно, моє відрядження вже закінчується і я повертаюсь у рідну Україну. Проте мої картини залишаться в Італії на згадку дружніх стосунків між нашими країнами. Мені здається це найкращі мої роботи. Моя мрія здійснилася – відбулася моя персональна виставка. Хочу, щоб ці картини побачило щонайбільше людей.
Хочу подякувати професору Фалалєєвій за її ініціативу, щире серце та відверту розмову.
Єлизавета Мамула