Двадцять першого серпня відзначаємо День поета. Причетні до прекрасного виду творчості – відомі та ще невизнані митці слова. І кожний, хто хоч раз пробував писати вірші, може віддати данину поваги поезії – «безсмертному дотику до душі». Ім’я бердичівлянки, талановитої авторки пісень Анни Безрукової, прозвучало на міській сцені три роки тому на фестивалі-конкурсі «Музика мого серця»…
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
Квітка поетичного слова проросла в дитинстві…
Спочатку було слово… Маленькій Ані батьки купили зошит. Відчувши потяг до поетичної творчості, дівчинка стала записувати свої вірші – наївні, але щирі. Рідні заохочували дочку до літературних спроб. Підтримувала і перша вчителька – Марія Назарівна Цимбалюк. Згодом учениця школи № 7 почала складати віршовані вітання для батьків та педагогів. З кожним днем її поезії ставали все більш глибокими й змістовними… Дівчинка-відмінниця співала у шкільному хорі, мріяла освоїти гітару. У родині Туктен шанували музику, батьки віддавали перевагу інструментам із красивим та багатим діапазоном звучання: свого часу мама, Ірина Фадіївна, грала на акордеоні, а тато, Анатолій Борисович, – на баяні. Чотирнадцятирічна Аня на подаровані в день народження гроші придбала гітару і знайшла викладача – Павла Осікова. Вчитель, майстер своєї справи, дав «поштовх», мотивуючи розвиватися далі…
Озвалась музика в душі і серці…
Анна Туктен вступила до Бердичівського педагогічного коледжу, обравши спеціалізацію «Організатор музичної діяльності в дошкільному закладі». Одночасно опановувала гру на фортепіано, виконувала твори композиторів різних стилів та напрямків. Пісенна творчість захопила дівчину у студентстві. І поєдналися слово, музика та гітара. Писала про те, що хвилює: дружбу, кохання, свої прагнення і мрії… Брала участь у музично-поетичних конкурсах. На 4-му курсі Анну запросили працювати до дошкільного закладу. «У педагогічному коледжі проходив конкурс майстерності «Практикант року», на якому зазвичай присутні керівники освітніх закладів, – згадує завідувачка ДНЗ № 26 Ольга Папиш. – Учасники – найкращі студенти. Я звернула увагу на Анну, котра посіла друге місце. Відповідаючи на питання, вона обґрунтовано висловлювала власну думку, завдання виконувала з креативом і зачепила своїм співом…»
Коледж Анна закінчила з червоним дипломом. З улюбленим ДНЗ № 26 «Веселка» не розлучається вже 13 років… Дитячий садок – це реалізація креативних ідей, музикування на фортепіано, участь у різних творчих програмах, це простір, де живуть мистецтво, казка, фантазія і свято. Це постійне прагнення до самовдосконалення. У 2014-му році вихователька закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка, здобувши кваліфікацію вчителя біології та екології, практичного психолога у навчальних закладах. Здійснилася ще одна мрія: у 2021-му Анна Безрукова (Туктен)отримала свідоцтво про проходження повного курсу з основ лікувального масажу на базі Бердичівського медичного фахового коледжу. Керівник ДНЗ № 26 Ольга Папиш із повагою відгукується про педагога: «Анна Анатоліївна завжди в авангарді реалізації нових ідей та інноваційних технологій. Вона постійно бере участь у різних творчих проєктах. Наш заклад долучився до Міжнародного проєкту «Сприяння освіті» від фонду The LEGO Foundation. Анна Безрукова – його активна учасниця, її напрацювання використовуємо в навчально-виховному процесі. Це відповідальна та безвідмовна людина, яка, не рахуючись із власним часом, відгукується на всі прохання. Маючи вищу освіту вчителя біології та екології, організовує в групі пошуково-дослідницьку діяльність. Проводить різні заходи у нашому зимовому саду. У складі творчої групи вихователів готує цікаві дійства. Без неї не обходиться жодна творча справа. Анна Безрукова постійно в русі і випромінює позитивну енергію». Молода вихователька логопедичної групи «Кульбабка» – талановита, неординарна, багатогранна особистість, яка вміє зацікавити дітей і повести за собою. Вона може бути знаючим екскурсоводом, допитливим дослідником, креативним архітектором, художником-чарівником і вигадливим аніматором в образах бабки Йожки, Фрекен Бок, пірата або ж феї Вінкс.
«Будь-яка творчість є самовираження» (Меттью МакКонахі)
У 2019-му році в Бердичеві вперше пройшов фестиваль-конкурс авторської пісні та вокального мистецтва «Музика мого серця». Його організатори – МПК ім. Олексія Шабельника та народна аматорська студія «Час» під керівництвом заслуженого працівника культури України, співака і композитора Сергія Ігнатенка. Анна Безрукова представила дві свої пісні: «Пам’ять», написану у 2010-му, і нову – «Жити просто клас!». Слова першої, пронизливо зворушливої, відлунюють сьогодні болем і скорботою в серці: «Вічна пам’ять усім, хто був у бою, хто загинув за землю нашу…» Раніше бердичівлянка виступала на різних міських сценах, але жителі міста відкрили її для себе як авторку пісень на фестивальному дійстві. А потім були твори про війну в Афганістані, про відважних духом, про дружбу і друзів…
Першого липня у виставковій залі Музею історії міста Бердичева пройшла творча зустріч з авторкою та виконавицею пісень Анною Безруковою. Звучали її власні і твори українських композиторів. Відвідувачі почули й пісню легендарного Елвіса Преслі… Справжнім подарунком для винуватиці події стала участь у літературно-мистецькому івенті обдарованої бердичівлянки – педагога, поетеси і непересічної особистості Наталії Мариняк. Саме її піснею «Цвіту багато навесні» Анна почала спілкування зі слухачами. Наталія Василівна склала віршований щоденник зустрічі, подарувавши своїй шанувальниці поетичний експромт: «До сліз, Безрукова, ти всіх нас довела…» Авторка пісень – до того ж ще майстриня-кулінарка, котра створює чудові торти. Отож учасники зустрічі смакували її солодким шедевром, в який молода жінка вклала частинку душі, світла і натхнення, додавши флюїди любові. У день народження Наталії Мариняк Анна Безрукова подарувала улюбленій поетесі вірш-присвяту – теплу й щиру «Казку про Наталію, або чарівну квіточку»…
У воєнний час, у дні важких випробувань, вірші талановитої бердичівлянки – своєрідний літопис думок та почуттів. У ліричних рядках – гордість за воїнів-захисників, біль від втрат, віра в перемогу і надія на мир, на щасливе майбутнє дітей. У поетичному діалозі матері з дочкою «Дивлюсь у небо» вона передає свій душевний стан та емоції:
Ходи до мене, моє рідне сонце,
Я обійму тебе, помріємо разом,
Що скоро вся оця біда скінчиться,
Вкраїна переможе
І правдою, й добром.
Дивлюсь у небо… Бачу щирі очі,
Герої-янголи літають в небесах…
Низький уклін вам всім за тихі ночі,
Герої не вмирають,
Вони живуть в серцях…
Творча бердичівлянка постійно шукає себе, дотримуючись одного з правил кінозірки та оскароносного актора Меттью МакКонахі – автора книги «Зелене світло»: «Ти – автор книги свого життя. Перегорни сторінку…»
У кожного своя книга життя
Ми розмовляли у невимушеній камерній атмосфері. Анна грала на гітарі, наспівуючи власні пісні, читала вірші і розповідала про свою родину, друзів, уподобання та улюблені заняття: «Моя поезія – мелодія душі, народжена життям…»
– Як сприймають близькі та рідні Ваші захоплення?
– З розумінням. Мене підтримують в усьому батьки та мій чоловік Юрій Безруков. Восьмирічна донечка Каміла також прагне творити. Вона займалася петриківським розписом, любить танцювати і мріє навчитися грати на фортепіано.
– Ваша улюблена пора року…
– Кожна прекрасна по-своєму, кожна надихає і радує душу.
– Якось Ви написали: «Жасмин пахне спогадами…»
– Люблю квіти. У них своя мова… Жовті троянди – це сонце, енергія позитиву. Захоплююсь макрозйомкою природи. Буває, побачиш під час дощу листочок на тротуарі і зупиняєшся біля нього. Краплі розкажуть цілу історію…
– На сторінці у Facebook у Вас чимало фотографій із котами…
– Мій кіт Рижик – любчик, руде золотце. Добре, коли вдома є кіт…
– Як і де волієте відпочивати?
– У моря. Море – найкращі ліки і великий цілитель… Воно завжди прекрасне. «Біля кромки води розгладжуються зморшки в душі» (Коко Шанель). Люблю проводити час за книгою. Смак до читання відчула у студентські роки. Багато читаю літератури з психології і медицини. Зокрема, – книги відомого лікаря, мікробіолога, фітотерапевта, натуропата Олени Світко. Серед улюблених творів – роман «Фріда» Марини Гримич, детективи Джеймса Чейза, автобіографічна книга Меттью МакКонахі «Зелене світло». Улюблена поетеса – наша бердичівлянка Наталія Мариняк. Її вірші, сама авторка надихають на творчість. Мені таланить на хороших і цікавих люде: вдячна за настанови та поради композиторам і співакам Олесю Коляді та Сергію Ігнатенку.
– Про що мріється?
– Велика мрія – щоб в Україні швидше настав мир, щоб більше посміхалися батьки і діти…
– В якій сфері діяльності ще хочете спробувати себе?
– Мені цікаво спілкуватися з людьми, вільно почуваюсь у будь-якій аудиторії. Хочеться опанувати технології і нові методики проведення тренінгів…
«У кожного – своя книга життя, потрібно прожити її так, щоб на останніх сторінках були тільки любов та вдячність, – говорить Анна Безрукова. – Я намагаюся писати свою книгу, допомагаючи іншим людям, даруючи їм маленьку частинку добра і щастя, незалежно від того, що вони зробили у моєму житті (доброго чи поганого)… Посилаю всім, хто це читає, промінчик сонячного тепла, і нехай кожна посмішка трансформується в позитивну енергію. Будьте добрішими одне до одного. Насичуйте нашу землю любов’ю і теплом! Адже нам зараз це так необхідно…»
Український художник Олександр Грехов сказав, що митці – літописці сучасних подій: «Все записане або ж намальоване буде важливим для майбутніх поколінь». Війна залишає свій слід у спогадах воїнів-захисників, розповідях мирних жителів, творах письменників та поетів, картинах художників, світлинах фотографів і піснях музикантів. Творчість – це саме життя, багатогранне та різноманітне…