У Музеї історії міста Бердичева пройшла зустріч-розмова з неординарною людиною. Літературно-мистецька вітальня відчинила двері для спілкування з бердичівлянином Михайлом Хімічем, який поєднує в собі три іпостасі: поета, проповідника і хлібороба.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Спочатку була казка… На сторінці Михайла Хіміча у Facebook рівно рік тому почула дивовижні аудіоісторії про мишенятко Любчика – добрі, мудрі і зворушливі. Особистість автора зацікавила. У поетичному творі «Рецепт моїх віршів» він розповідає про необхідні «інгредієнти»: ніжність, вогники мрій, тепло і любов… Читала далі й далі, переглядаючи записи. І запам’яталися рядки вірша: «Хай у душі у вашій буде щире серце, і хай у серця буде світлою душа…» І ось першого жовтня, у святковий день, осяяний музикою, відбулося знайомство з поетом – романтиком, філософом, проповідником і патріотом. На запрошення ініціаторів події – місцевого краєзнавця Володимира Сінчука та директора Музею історії міста Бердичева Наталії Захарчук – відгукнулися відомі в творчих колах міста люди: композитор Олесь Коляда, письменниця Мілада Мартинюк, художник Валерій Земнухов, краєзнавець та поетеса Ніна Климова, авторка пісень Анна Безрукова і фотографи Олег Силка та Олег Ростковський… Прийшли бердичівські освітяни, бібліотекарі, рідні та друзі Михаїла Хіміча.
Розмову зі слухачами поет розпочав із мелодекламації вірша «Бердичівлянин». Життя поета нероздільне зі словом, він душевно і проникливо пише про те, що дороге й близьке серцю: вулиці рідного міста, 9-у школу, де навчався, улюблений клас та вчителів, парк шкірзаводу, старий переїзд, стверджуючи, що «бердичівлянин колишнім не буває…» і «з містом нам дуже пощастило». Розповідаючи про себе, згадував рідних, друзів, своє захоплення вільною боротьбою, юнацькі спроби віршувати, благородну працю, якою займається (вирощує пшеницю та інші сільськогосподарські культури). З доброю посмішкою запросив у свій поетичний світ: «Мої вірші – мої діти. У кожний вкладаю душу. Їх потрібно писати щиро й чесно…» Бердичеву присвятив чимало своїх поезій: «Єрусалим Волинський», «Парижанка», «Дозріла веселка». І вони розійшлися Інтернетом, знайшовши вдячні відгуки наших земляків у різних куточках світу…
Прекрасний, невідомий раніше сенс життя свого часу відкрило Михайлу Хімічу Євангеліє Христове. Слово Боже увійшло в серце й дало світло… Людина глибоко віруюча, бердичівлянин служить Господу, виконуючи послух церковного старости. Духовні вірші поета відображають його думки, погляди й почуття. Він бачить високе призначення людини на землі в тому, щоб наповнювати світ навколо себе добром, допомагаючи ближнім. У творах Михайла Хіміча душа і слово злиті воєдино… Він переконаний, що любов рухає світом. Любов до ближнього є шлях, що веде до любові до Бога… І все, що зроблено з любов’ю, дає свої плоди. Михайло Хіміч мелодекламував свої вірші «Неофіт», «Відро персиків», «Про Книгу», і теплішали серця, на душі ставало світліше. «Заворожує гармонія слів, їх змісту та надихаючої музики. Чудові відеоряди, де кожний кадр – наче ілюстрація до вірша, яка доповнює враження», – висловив свою думку Володимир Сінчук. «Вірш – серце, музика – душа вірша, – ділився сокровенним Михайло Хіміч. – У своїй домашній студії створюю маленькі фільми з емоційною канвою…»
Поет, романтик і філософ оспівує Жінку, присвячуючи вірші матері, дружині Алі, своїй тещі Ользі Борисівні, знайомим та друзям. «Мама», «Жінки – квіти», «Пір’їнка», «Листочок» – він з ніжністю пише у поетичних замальовках про маму – «відображення Бога на землі», «маяк, який завжди чекає», і тиху пристань. Розмірковує над сутністю людського існування, душевною красою жінок, яких «Бог створив із квітів», і з повагою говорить про друзів – «частинки серця»…
У поета викликають асоціації явища природи, різні речі і предмети: піджак, старе ліжко. А ще він пише сценарії до фільмів, байки-притчі і «Татусеві казки» для дітей. Якось презентував пісню «Про Любчика», створену за мотивами дивовижних розповідей про допитливе мишенятко талановитими бердичівлянами, батьком та сином Олександром і Михайлом Бочківськими. Одна з місцевих майстринь виготовила симпатичні фігурки Любчика, автор вирішив подарувати іграшку Музею історії міста Бердичева. До речі, вже є казки другого сезону про пригоди маленького мишенятка, який мандрує Єгиптом, Англією та іншими країнами. Михайло Олександрович мріє, що знайдеться небайдужа людина, яка допоможе створити ілюстровану книжку чи мультфільм, щоб потішити малюків мудрими й добрими казками про Любчика.
Хтось сказав, що вірші народжуються на різних шляхах і в різних оселях. Поет пише про все: біле та чорне, далеке і близьке, сумне та радісне, про зірки і квіти… Помічає все, що може вмістити серце.
Окрема частина творчості – патріотична лірика. На війну в Україні Михайло Хіміч відгукнувся циклом «Бандерики». Його «Лист до України», «Україна» сповнені глибокої любові до Батьківщини, щемливої ніжності до рідної землі та незламної віри в Перемогу.
Під час спілкування у виставковій залі Музею слухачі почули вірш «Капелани», написаний нещодавно. Автор дякує вірним синам України, яких називають посередниками між двома світами – миру і війни, за служіння, віру та вірність українському народу: «Як сіль для миру і як світло у пітьмі, і як для кораблів у морі – капітани, так і у нашому жорстокому житті потрібні дуже Божі діти – капелани…»
Авторка пісень Анна Безрукова подарувала Михайлу Хімічу свій поетичний відгук про зустріч, поділившись враженнями про людину, в якій – Божа іскра, про вірші, котрі «неможливо сплутати» з іншими, про слова, що «зігрівають душу колисково…»
Поезія Михайла Хіміча зіткана з любові, вона – сама любов. Торкаючись серця читача, пробуджує в ньому ті почуття та думки, які автор вкладає у кожний свій вірш, щоб він зазвучав у душі…