Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
|
|
У колишні часи існував звичай: наші прабабусі та бабусі вечорами розсідалися у світлиці, пряли пряжу або вишивали при тьмяному світлі каганця. На такі собі посиденьки приходили й хлопці до дівчат... Антураж зали етнографії наближав до реалій давнини. Тин з очерету, криниця, ткацький верстат, світлиця з піччю, ужиткові речі й запалений каганець. Відчувалась атмосфера домашнього затишку, віяло особливим духом. І не дивно, адже серед експонатів, які збиралися протягом 40-а років, – чимало раритетних, датованих 19-им століттям.
Вже стає доброю прикметою: якщо подія – результат спільного проєкту співробітників Музею історії міста Бердичева і талантів ПТУ № 4, значить яскраві враження гарантовані. «Труднощі, які виникають в умовах воєнного стану, перебої зі зв’язком, відключення світла – це не зламає нас. Ми сильніші за проблеми сьогодення. Люди надихаються мужністю наших захисників, спілкуванням, мистецтвом і творчістю. Ми оспівуємо Україну та віримо в Перемогу, – поділилася керівник гуртка декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва «Світ краси» училища Оксана Гусар. – Українці мають світло в душі, яке не згасити… Виникла ідея провести в межах проєкту «Посиденьки біля каганця» декілька зустрічей».
«Ми об’єднали їх темою Різдвяно-новорічних свят,– повідомила директор Музею історії м. Бердичева Наталія Захарчук. – Передбачаються посиденьки з ознайомленням із народними традиціями – надбанням багатьох поколінь. Є різні зимові свята, і кожне має свої, неповторні звичаї та обряди, які варто знати й пам’ятати».
Дует «Оберіг» вихованців Бердичівської музичної школи Маргарити Тимощук і Павла Білоуса (викладач – Леся Василюк) подарував красу ніжного трепету струн дивовижного національного інструмента і проникливість поетичного слова… В народі кажуть: «Коли дзвенять бандури, змовкають навіть солов’ї…» Ведучі програми, учні ПТУ № 4 Вікторія Параваєнко та Вадим Марківський, занурили в уквітчаний світ української хустки – оберегу й символу життя та невід’ємної частини нашої культурної спадщини. Вели розповідь про використання хусток в обрядах та побуті, їх кольорову гамму та значення візерунків…
У давні часи жінки мали хустки на всі випадки життя: святкові, в яких йшли до церкви, і буденні – в них працювали в полі чи поралися по господарству. Вибір також залежав від пори року, певного приводу та вподобань. Хустка могла чимало розповісти про свою господиню: дівчина чи заміжня жінка, в радості вона чи в горі, збирається зайнятися справами чи святкувати. Цей головний убір носили в усіх регіонах, але мали й «місцеві» способи пов’язування. Хустка об’єднувала різні покоління та передавалася як родинна реліквія від матері до доньки. Сьогодні хустки повертаються в моду і завойовують серця красунь. Але саме українська стала світовим трендом, вона – поза часом... «Ой, хустина, хустиночка! Мережана, шита...» (Т. Г. Шевченко).
|
|
Не зникають добрі традиції пращурів, живлять нас своєю силою та енергією…
«Ой ненько, ненько, зацвіло серденько…» звеселила слухачів учениця 4-го класу музичної школи Софія Бахур (викладач – Інна Бузі, концертмейстер – Тетяна Янік)
Зав’язати правильно хустку – справа не проста. Учасники посиденьок осягали нюанси та хитрощі цього мистецтва на майстер-класі від керівника зразкового ансамблю фольклорного співу «Вінець» ЦПО ім. Олександра Разумкова Лариси Куліченко. Кожній жінці чи дівчині, незалежно від віку, хочеться витончено і красиво носити хустку на голові та виглядати елегантно!
Хустка супроводжує людину від народження і впродовж усього життя. «Коли юнаки йшли служити в армію, матері обов’язково перев’язували їх хустками – щоб берегли від усіх негараздів, – слухали відвідувачі майстриню. – Як до дівчини приходили свататися, то вона мала винести судженому хустку на знак згоди, що виходить заміж по любові. На весіллі і дотепер зберіглася традиція три рази покривати цим головним убором наречену. Це означає її перехід у статус заміжньої жінки…»
Лариса Степанівна пов’язували хустки дівчатам, присутнім на зустрічі, з побажаннями добра, щастя й миру. Маргариті – поліським способом, маленькій Мілені одягла віночок, а зверху пов’язала хустку – неймовірно красиво! Ще одній глядачці покрила голову великою, квітчастою, з тороками. Посміхалася, промовляла й наспівувала. Разом із бердичівською берегинею народних традицій присутні роздивлялися різні українські хустки: перкальову і тернову, довгу й невелику, з квітковим орнаментом та картату…
Жінка діставала з «бабусиної скрині» справжні скарби – дивовижні намиста: виразне й величне з дукачем, керамічні з цілющими властивостями, баламути, венеціанські та бісеру… У давнину прикраси мали особливе, таємне значення. Вони були свого роду оберегами…
Дівчата з «Театру мод» ПТУ № 4 дефілювали майданчиком, і кожна виглядала в хустці особливо чарівною. Першокурсниця Дар’я Жарікова у білій вишитій сукні – наче струнка тополя: «Вперше у такому вбранні. Почуваюся витончено…» Образ дівчини імпонує її другу, випускнику Бердичівського фахового коледжу промисловості, економіки та права Владу Духніцькому: «Справжня краса. І цікава подія. Сама атмосфера створює відчуття причетності до культури нашого народу». Другий вихід моделей був не менш вражаючим. Вони продемонстрували зшиті з хусток колоритні та оригінальні сукні з колекції «З бабусиної скрині» – втілення жіночої ніжності і величі… Якщо у вас удома є старенька бабусина хустка, яка зберігає тепло й затишок, знайте: вона – святиня, пам’ять роду...
Незабаром – день святого Андрія Первозванного. Це не тільки церковне свято, у народі його називають Калита. Традиційно молодь влаштовує гуляння. Присутнім освітянам Лариса Куліченко дала пораду: не варто проводити Андріївські вечорниці для маленьких дітей, адже це розвага для дорослої молоді. Потрібно шанувати й берегти народні традиції, остерігатися хибного трактування…
Ініціатори посиденьок побажали жінкам та дівчатам носити хустки, збагачуватися позитивною енергетикою – вони грітимуть серця й душі.
Нехай український оберіг покриє всю землю нашу, захистивши від ворога і війни. Нехай квітує та наповнює життя благодаттю, миром і добром!
|
|
