Кожний раз, коли відкриваєш збірку «Рассказы по-бердичевски» журналіста Віктора Коржука, знову й знову відчуваєш неповторний місцевий колорит та дух Бердичева того часу. І викликають посмішку безпосередність та щирість оповідань, кадри з життя мешканців своєрідного містечка України у книзі, де всі люди та події реальні. У колі друзів за інтересами, учасників групи «Промінь світла», гортали сторінки творів Віктора Коржука і згадували його ті, хто був знайомий, зустрічався та спілкувався з фотокореспондентом.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
«Коли у 2002 році вийшла друком перша книга відомого місцевого фотокореспондента Віктора Коржука «Рассказы по-бердичевски», всі, хто його знав, і всі, хто лише чув про нього (а таких була переважна меншість, бо не знати Коржука міг лише малюк або випадковий заїжджий), були просто-напросто шоковані: Коржук написав книгу?! Та це і справді якісь «мендуглі» (улюблене слово «кореспондента радіо, ТАРС і телебачення», як, жартуючи, називав сам себе Коржук). І все ж факт був фактом – книга накладом 2000 примірників хвилею прокотилася по руках любителів місцевої літератури, вразивши навіть найзатятіших скептиків – таки написав! Оповідання, надруковані в книзі, були письмовими копіями усних «прикольних», як тепер каже молодь, оповідок-побрехеньок бердичівського характерника й витівника», – писав поет Михайло Пасічник у передмові до збірки «Рассказы по-бердичевски. Избранное», що об’єднала у собі оповідання з двох попередніх книг.
Розпочавши зустріч, Володимир Сінчук, керівник групи «Промінь світла», запропонував слухачам відкрити книгу «Восьме чудо світу», що вийшла у 2012-му році. Твори з обох збірок Віктора Коржука, члена Національної спілки журналістів України, заслуженого журналіста України, доповнені трьома оповіданнями з військового циклу. Видання містить фотографії старого і сучасного Бердичева. Розповів про своє знайомство з Віктором Коржуком із дитячих років заступник голови Бердичівської районної ради Володимир Діхтяр. Свого часу автор збірки працював разом із його батьком у рятувальній станції на воді. Той став героєм оповідання «Пляж», де йдеться про ранок 14-го липня 1968-го року і згадується колишній морський вовк, начальник рятувальної станції Іван Дехтяр, якого нагородили медаллю «За порятунок потопаючих».
І знову учасники події перечитували рядки оповідання «Бердичевский Бродвей», і в пам’яті присутніх поставали колоритні особистості: красень під метр дев’яносто Леонід Хмельницький, директор шкіряного комбінату Зосим Мойсейович Сидоренко з дружиною, місцевий кримінальний авторитет Хамчик. Бульваром прогулювалася сім’я завмагів Гохлернерів – Дора, Ізя та їхній син Моня, перший секретар міськкому партії Іван Юхимович Бражник із дружиною Ольгою Павлівною та сином Володею. У вихованців Віктора Лонського, майбутніх майстрів спорту, тут навіть була своя лавка, під тінню каштанів. Як пише автор, бульвар об’єднував людей в одне ціле – сім’ю бердичівлян.
Одне з оповідань – «А в парке музыка играла» – передає події з життя молодого Олеся Коляди: як виводив на сопілці мелодію на танцювальному майданчику, що в народі іменували «кліткою», а енергетика його співу приваблювала чимало шанувальників. Уже тоді його обдарованого бердичівлянина називали «справжнім маестро». Пройшли роки, Олесь Коляда, розповідає Віктор Коржук, об’їздивши з ансамблем «Сябри» весь колишній СРСР, зрозумів, що краще за його рідне місто немає у світі. І повернувся до Бердичева, щоб дарувати його мешканцям свої прекрасні музику та пісні… Сам композитор, приєднавшись до спілкування учасників групи «Промінь світла», доповнив прочитане своїми спогадами. Присутні аплодували Олесю Коляді, якого знають далеко за межами міста. Краєзнавець, журналіст газети «Земля Бердичівська» Анатолій Горобчук нагадав слухачам ті роки, коли Олесь Коляда став художнім керівником жіночого вокально-інструментального естрадного ансамблю «Чарівниця» при універмазі «Ювілейний», змінивши Михайла Бараша. В оповіданні «Пообещал – выполнил» Віктор Коржук розповів про Анатолія Горобчука, який у той час був головним інженером Бердичівського «Укртелекому». І люди його поважали та любили, відзначає автор.
Володимир Бовкун поділився спогадами про Віктора Коржука, з яким колись працював на машинобудівному заводі «Комсомолець. Після звільнення з лав Збройних Сил Віктор очолив молодіжну бригаду. Тоді й почалася його журналістська діяльність – він став постійним дописувачем цехової стінгазети. Наприкінці 60-х років минулого століття його статті та фотографії з’явилися на сторінках місцевої газети «Радянський шлях» (нині «Земля Бердичівська»).
Кожному, хто завітав цього дня на розмову, було що згадати: комусь доводилося перетинатися з Віктором Коржуком у справах, хтось знав його особисто, дехто зустрічався в різних ситуаціях. Їх обличчя – на спільній фотографії учасників спілкування. Світлина – частинка історії, спогади, які залишаться. Дивлячись на знімок, можна знову повернутися в той час, коли він був зроблений, і перейнятися пережитим…