А ми, тим часом, продовжуємо «мандрівку» по Міському Палацу культури. Цього разу нашу увагу привернув кабінет під номером 25, що на другому поверсі. Саме там займаються учасники народного аматорського ансамблю танцю «Явір» разом з їх керівником — Іриною Віталіївною Назаренко.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Яка ж історія цього колективу? Коли «Явір» вперше побачив світ?
Перші сторінки цієї самобутньої книги було написано ще в 1987 році — саме тоді з’явився ансамбль. Його засновниками стали Ольга та Микола Москаленки. Трохи згодом колектив розширився, сформувався «Яворочок» — зразковий аматорський ансамбль танцю. Головна відмінність від «Явора» в тому, що в його наступнику займаються молодші діти, тож їх репертуар дещо відрізняється від старших зірочок, та всі вони об’єднані спільним захопленням.
А вже через три роки кропіткої праці та невпинних тренувань «Явору» було присвоєно звання «Народний». На цьому, звісно ж, не зупиняються: продовжують вдосконалюватись, влаштовують концерти, у 2006-му захищають звання «Народний аматорський» та беруть участь у відбірковому турі турі ІІ Всеукраїнського фестивалі-конкурсі народної хореографії ім. П. Вірського та здобувають Другу премію.
Що далі?
А далі, вже в 2007-му році, відбувається важлива зміна — балетмейстером стає Ірина Віталіївна Назаренко. Вона закінчила Інститут культури в Києві й раніше займалась із підготовчою групою в «Яворочку». Ірина Віталіївна — енергійний, досвідчений, в міру суворий та в міру лагідний наставник. Як розповідає пані Назаренко, їй і самій увесь час доводиться вчитись разом із дітьми. Якби було інакше, то сам процес не був би настільки цікавим. Танцюристи дають мотивацію й натхнення їй, а вона — їм. Вони постійно щось змінюють: додають нові елементи до танців, опановують гімнастику, більше того — є певні номери, де вихованці «Явора» та «Яворочка» ще й співають. Бо ж, як каже Ірина Віталіївна, аби народні танці продовжували привертати увагу, слід експериментувати, додавати родзинки — словом, робити сучасне «аранжування».
Важливим фактом є те, що хоч «Явір» і «Яворочок» різняться номерами та віком, та все ж проводять час, як одна велика родина: виступають, подорожують та практикуються разом.
Танцівники підкорюють не лише вітчизняні сцени, а й міжнародні. У 2022-му році, наприклад, обдаровані бердичівляни підкорювали сцени Болгарії (концерт в подяку болгарському народу за тимчасовий прихисток українських біженців) та Турції (Міжнародний фестиваль народного танцю «Дідім — 2022»).
З початком повномасштабного вторгнення їх діяльність призупинилась на декілька місяців, бо учасники «Явора» пороз’їжджались по різних країнах, та й взагалі не було зрозуміло, як рухатись далі. Однак уже в квітні 2022-го року «Явір» і «Яворочок» повернулись до звичних репетицій, змагань, творчого життя.
Що зараз?
Ледь не кожного дня за дверима із номерним знаком «25», в просторій танцювальній залі, залитій сонячним промінням, під музичний акомпанемент проводяться заняття. Під пильним керівництвом Ірини Віталіївни діти вчаться мистецтву народного танцю. Щось у них виходить одразу, а над чимось потрібно працювати якийсь час. Тим не менш, завдяки динамічній творчій атмосфері ніхто не зациклюється на невдачах: бадьоро повторюють танцювальні рухи, дослухаючись до порад наставниці. А вона вміло керує процесом, приділяючи увагу кожній дитині та передаючи накопичений досвід.
Двері ансамблю, до речі, гостинно прочинені для тих, хто хоче займатись народним танцем. До «Яворочку» приймають усіх, а от до охочих виступати в «Яворі» вимоги трохи вищі. Буває так, що спробувавши одного разу, новачки залишаються в колективі протягом багатьох років, танці стають центром їх життя.
Вже в березні ансамбль планує примножити кількість концертів, виступів та здивувати шанувальників.