|
|
Голова обласної мистецько-культурної спілки народних майстрів «Мистецьке Полісся» Анна Івченко розпочала спілкування з бердичівлянками у залі етнографії, де все дихає українською минувшиною і кожний предмет народного побуту та мистецтва показує, яка багата наша культура. Гостя не втрималась, аби не підійти до експозиції з вишитими сорочками та рушниками. Зупинилася й біля старовинного ткацького верстата. У Житомирі в неї – ціла колекція таких раритетів. Анна Михайлівна очолює інтерактивний музей-лабораторію туристичного українознавства, який відкрили восени минулого року на базі Поліського національного університету. У жінки – своє бачення найдавнішого виду народного мистецтва: «Ткацтво дійшло до нас із глибини століть. Вироби, створені руками майстринь, користуються особливим попитом у нашій країні та за її межами. Час, звісно, вносить свої корективи. Ми маємо не копіювати, а вивчати і продовжувати народні традиції та розвивати їх, відроджувати ручне ткацтво… І тоді з’являться послідовники…» Анна Івченко – одна з небагатьох умільців Житомирщини, котрі займаються ткацтвом.
Не відірвати очей від мисткині у вишитому вбранні з блакитним орнаментом. На грудях – ґердан із сімома маленькими ляльками-пеленашками. Захоплююча розповідь Анни Івченко про розвиток ткацтва на Поліссі – ціла поема про копітке заняття, яке було повсякденною необхідністю для кожної селянської родини. Влітку збирали рослини і в’язали у пучки, а взимку ткали. Сировиною служили льон, коноплі й кропива. Слухачі дізналися про гобеленову техніку ткацтва, різні види вишивки, де червона нитка – оберіг, що несе в собі світлу позитивну енергію, веретено, яке наші предки наділяли магічною силою. Льон цінувався за корисні властивості, конопляне волокно – за міцність і довговічність, кропив’яна нитка – за могутню захисну силу.
|
|
Анна Івченко привезла з собою бердо. Бердичівлянки дивилися, як вправно літає в її руках човник… А на столі – лялька-мотанка шестиручниця, оберіг майстринь, які займаються рукоділлям. Гостя приготувала подарункові тканинні мішечки для бердичівських розумниць, учасниць вікторини, котрі розуміються на тому, що таке «мечик», «лядка», «куделя», «цівка» та «костра». Найбільш активна – доглядач залів Музею історії міста Бердичева Мальвіна Скавронська. І як же не знати, що бердо – це деталь ткацького верстата, адже ми – бердичівляни! За однією з версій, назва нашого міста пов’язана з ремеслом майстрів-бердників.
«Ткацтво – патріотичне мистецтво», – запросила на майстер-клас із ткання синьо-жовтого браслета «Я – Українець» Анна Івченко. Жінки працювали на невеликих ручних верстатах, спілкувалися й надихалися атмосферою творчості… Людмила Степова повідомила: має вовняну домоткану доріжку, яку подарує Музею історії міста Бердичева. Під час розмови місцеві краєзнавці пригадали: наприкінці 19-го століття у Бердичеві збудували дві ткацькі фабрики…
І на завершення зустрічі – традиційне частування гостей в етностилі: домашнім молоком, хлібом із медом та маковим завиванцем.
У давнину наші українки сиділи за ткацьким верстатом і «од схід сонця до півночі тонку пряжу пряли…» Мистецтво ткацтва – втілення мудрості, працелюбності та краси душі народу. «Якщо людина хоче ткати, знайдеться в неї нитка і на верстаті час», а з-під руки вийдуть дивовижні речі…
