Сьогодні зала відновленого бердичівського театру була повністю заповнена глядачами та готова зустріти професійне свято грандіозною прем’єрою. До цієї події колектив театру йшов майже два роки, адже, спочатку карантин, а потім війна відклали багато творчих планів, і в тому числі цю виставу.
|
|
П’єса під назвою «Чемодан з наклейками» була написана російським письменником Дмитром Угрюмовим ще в шістдесятих роках минулого століття, а прем’єра її відбулась 14 квітня 1961 року в театрі комедії імені Акімова. Потім її ставили в театрі Ленінського комсомолу, а грали в ній такі метри радянського театру та кіно як Олександр Ширвіндт і Михайло Державін.
Але сьогодні, на сцені бердичівського театру п’єса набула абсолютно нового значення та поповнилась купою речей, які наблизили її і до нашого часу, і до нашого міста. Хоча і не втратила своєї первісної суті – розкрити вічний конфлікт між батьками і дітьми, та продемонструвати новому поколінню глядачів силу театрального мистецтва.
Адже, в сюжеті вистави, як це було прийнято писати в часи її народження, червоною стрічкою проходить діалог автора п’єси та одного з її персонажів. Такий собі, голос за кадром, який в новітній українській версії вистави під назвою «Валіза з наліпками», був зовсім не за кадром, а наяву в кожній сцені, і який талановито втілила в життя прима бердичівської сцени Анастасія Ратушинська.
Вона підводила глядачів до сприйняття сюжетних поворотів, «вимикала» сцени, щоб краще пояснити дії персонажів, і врешті-решт, вона не тільки грала свою роль у виставі, а гралася самою виставою, немов би вирішуючи на ходу, в яке русло її направити. Вистава у виставі, театр у театрі, артисти в партері, не вистачало лише глядачів на сцені, щоб цей вихор, який вихопив бердичівську публіку на три години з буденності, перетворився у струмінь театральної енергії, що переносить у віртуальну реальність все, чого торкається.
Звичайно ж, таке чарівництво було б неможливим без незримої руки режисера Валентини Ратушинської, яка відчувалась кожної миті театрального дійства. А якщо додати, що одну з головних сюжетних ролей зіграла молодша донька режисерки Надія Ратушинська, то сьогоднішній вечір по праву став великим бенефісом цієї театральної родини і серйозною віхою в їх творчому житті.
|
|
Переказувати сюжет вистави навряд чи є сенс у цій замітці, адже він лише допомагає глядачам замислитись над речами, які в своїй повсякденності не завжди бувають помітними, та основними їх провісниками є саме актори, про яких варто сказати більше.
Олександр Порубльов у ролі нареченого, Людмила Горобчук у ролі майбутньої тещі, Андрій Брік у ролі друга-студента головного героя, ще раз підтвердили свою професійність і зрілість, яку бердичівська публіка могла бачити в попередніх постановках. Але справжнім театральним відкриттям стала гра Василя Заломського, який «в миру» працює концертмейстером в нашому педколеджі, а сьогодні на сцені втілив образ художника, персонального пенсіонера Розмишляєва. Він немов би не грав, а просто жив у тій епосі, серед тих людей і звичаїв. Такою ж переконливою була і Тетяна Хорват у ролі тьоті Сіми, та й інші самодіяльні артисти, які були задіяні у виставі.
Гучними оплесками після завершення тригодинного дійства глядачі зустріли на сцені Валентину Ратушинську та офіційну звістку про те, що її попередня грандіозна вистава-феєрія «Фріда» здобула перше місце на почесному фестивалі.
Шкода тільки, що такі великі і за кількістю учасників, і за кількістю реквізиту вистави дуже важко потім повторити навіть на рідній сцені, не говорячи вже про якісь гастролі іншими містами. А це значить, що бердичівлянам наступного разу не потрібно чогось чекати, а потрібно відразу купувати квитки на оголошені прем’єри, щоб потім не шкодувати, що велике мистецтво було під самим носом, але пройшло повз.
Міський голова Сергій Орлюк вже традиційно для нашого міста, виголосив зі сцени, що в Бердичеві театр був і буде, якщо тут є такі артисти, такі режисери і такі глядачі!..
