Дев’ятого травня 2023-го року бердичівському митцю, майстру народної творчості Сергію Танадайчуку виповнилося б 60. У Музеї історії міста пройшов вечір пам’яті талановитого художника-самородка, унікальної людини, яка несла в світ красу народного мистецтва…
Фойє и виставкова зала Музею історії міста Бердичева вражали барвистими дивами. Перед очима відвідувачів – витинанка, наче вишитий рушник, довжиною близько 20-и метрів. Мереживне диво, витяте Майстром, огортало теплою енергією. Глибоко символічні яскраві картини, панно, сповнені мудрості прадавнього мистецтва, і казкові іграшки з глини випромінювали добре світло. Розмаїття сюжетів та образів, візерунків і кольорів – очей не відвести… На мольбертах – малюнки вихованців Бердичівської художньої школи, яких роботи Сергія Танадайчука спонукають мріяти й творити. В експозиції – глиняні пластинки з зображеннями його витинанок, подаровані майстринями з м. Бар Вінницької області Вікторією Ніколаєвою і Людмилою Філінською…
Мистецьку подію відкрили Гімном ЄвроСоюзу «Ода до радості» Бетховена. Указом Президента України 9-го травня встановлено День Європи, який щороку відзначатиметься спільно з державами ЄС. У програмі вечора – спілкування всіх, хто знав Сергія Танадайчука, хто надихався і надихається його творчістю, повідомила директор Музею історії міста Бердичева Наталія Захарчук.
Гортаючи альманах життя і творчості Майстра
Студенти Бердичівського фахового коледжу промисловості економіки та права Олександра Кухарук і Петро Петрук розпочали розповідь про Сергія – так його називали рідні і друзі, Сергія Васильовича, як зверталися до свого старшого друга і наставника учні, Майстра народної творчості, закоханого в культуру Трипілля. Яскраві спогади його дитинства, що пройшло на Вінниччині, – розпис писанок мамою, носійки народних традицій, яка навчала своїх дітей витинати й малювати. Її не стало, коли Сергію було лише 13. Взявши від матері любов до всього рідного, він проніс її через усе життя. Сумними були спогади осиротілого хлопця про дні, проведені в інтернаті. Мабуть, тому й розумів дітей-сиріт і вже дорослим прагнув обігріти їх теплом свого серця, долучаючи до творчості, розкриваючи красу духовного світу предків. У Бердичівському ПТУ опановував професію тракториста, а потім працював в училищі художником-оформлювачем. Більш за все любив малювати… Згодом творчі пошуки привели юнака до Петриківки. Сергія Танадайчука непереборно вабили давньоукраїнська міфологія, традиції Трипільської культури. Попри життєві поневіряння й негаразди він не переставав осягати таємниці народного мистецтва. Невибагливе житло по вул. Димитрова, 10 (нині Сергія Сідлецького) служило дивакуватому та скромному художнику майстернею. Він багато працював, беручись за важку роботу. І одночасно брав участь у виставках народної творчості. Їздив селами, збирав вишивки та писанки, вивчаючи їх і поринаючи у далеке минуле українського народу. Оволодів техніками декоративного розпису по дереву, пластикою малих форм у гончарстві, графікою й тонкощами витинанкарства. Писав добрі казки та поетичні мініатюри-послання до картин. Роботами Сергія Танадайчука ілюстрована книга відомого українського народознавця, письменника Сергія Плачинди «Міфи та легенди давньої України». Його твори, де переплітаються казка і життя, чарівність та реальність, впізнавані і не схожі на роботи інших майстрів. Журналіст і поет Анатолій Кондратюк назвав митця «спадкоємцем оріїв», говорячи: «У нього було щось від Сковороди. Світ ловив його та не впіймав. Він був байдужим до багатства, матеріальних благ. Мав перевагу над нами. Безкорисливо служив добру…»
Письменник, етнограф і фольклорист Анатолій Шевчук захоплено відгукувався: «… треба дякувати Богу за те, що Всевишній подарував нам такого велетня! Ще будуть говорити й історики нашого мистецтва, що велетні такого типу, як Катерина Білокур, Марія Приймаченко, Олексій Макаренко (Житомир), Сергій Танадайчук (Бердичів), народжуються один раз на 100 років або на 500 років!» Ванда Чайковська, дружина фундатора Центру мистецтвознавчих та етнографічних досліджень Житомирського Полісся, передала Музею історії м. Бердичева частину робіт Сергія Танадайчука, який залишив нащадкам великий творчий спадок. Художник милістю Божою прагнув прожити життя доброчесно та служити мистецтву. І на 40-му році злетів птахом у небо. Його зірка горить і посилає нам своє живе світло…
Влітку 2008-го року на могилі Сергія Танадайчука відкрили пам’ятник. Автор творчої ідеї та барельєфу на стелі – викладач Бердичівської художньої школи Валерій Ковальчук, який багато років підтримував з митцем дружні стосунки і був для нього порадником…
Колаж із спогадів та почуттів
Сергія Танадайчука надихала природа, пробуджувала потяг до творчості. Він народився у травні, коли буяє весна. У виставковій залі керівник зразкового фольклорного ансамблю «Вінець» ЦПО ім. Олександра Разумкова Лариса Куліченко та її вихованки закликали сили природи: «Летіть, соловейки, на нашу земельку», вклонялися життєдайному сонечку і водили хоровод. Дивлячись на витинанки та картини Сергія Танадайчука, відчуваєш подих весни, бачиш сяйво квітучих рослин…
Унікальною особистістю назвав митця автор пілотного проєкту циклу документальних телевізійних фільмів «Моє мистецтво» Віталій Сулима. Презентація стрічки про самобутнього художника Сергія Танадайчука відбулась у жовтні 2019-го року в Музеї історії міста Бердичева. Директор закладу Наталія Захарчук розповіла, що в пам’ять про митця щорічно проводяться виставки, майстер-класи та тематичні екскурсії: «Оцифровану колекцію його робіт можна побачити на сайті https://val-mel.wixsite.com/stan у відкритому доступі. Маємо створити свій канал на YouTube, творча група працює над організацією фестивалю наївного мистецтва імені Сергія Танадайчука».
«В його картинах – генетична пам’ять, що передається наступним поколінням, мудрість народу, – зазначив голова Бердичівської міської територіальної громади Сергій Орлюк. – В них – його душа, художник творив серцем». Сергій Танадайчук оживав у спогадах друзів і знайомих та поціновувачів його таланту.
Надія Ґедзь особисто знала митця: «Це не просто талант, а талантище! Таких людей дуже мало. Він працював і працював, не втрачаючи жодної хвилини. Часто бував у нас удома, у мене зберігаються його роботи на старих платівках. Він творив у різних техніках. На склі будівлі по Вінницькій, 57 залишив свій дивовижний малюнок… Безмежно вдячна колективу Музею за таку неймовірну виставку, вдячна всім, хто пам’ятає Сергія… Він залишив після себе світлий слід…» Викладач історії, завідувачка Музею ПТУ № 33 (нині ДНЗ «Бердичівське вище професійне училище») Галина Ружанцева згадує тихого хлопця-сироту, котрий навчався на тракториста-машиніста широкого профілю, а потім працював у навчальному закладі художником-оформлювачем: «Бачу очі юнака, який сидів на першій парті… Він сам себе створив і проклав свою дорогу. В училищі зберігаються його роботи та великі малюнки… » У пам’яті автора посібників із літератури і збірок художньо-документальних повістей Петра Костюка, який був добре знайомий і зустрічався з Сергієм Танадайчуком, – проста, безпосередня і наївна людина, віддана мистецтву. «В роботах Сергія Танадайчука – дух України, – поділилась думками старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Людмила Журавська. – У книзі письменника Мирослава Дочинця «Синій зошит. Аркуші днів світящих» – графіка Сергія Танадайчука». Друг художника, голова обласної мистецько-культурної спілки народних майстрів «Мистецьке Полісся» Анна Івченко називає Сергія Танадайчука митцем найвищого рівня: «Який подарунок він хотів би отримати, якби був поряд із нами на цьому ювілейному вечорі? Думаю, духовний. Таким має стати фестиваль імені Сергія Танадайчука. Нехай буйно розцвітає Дерево його мистецтва…» Художник Валерій Земнухов іменує митця великим подвижником своєї справи: «Був завжди у русі. Його творча спадщина живе, картини і малюнки промовляють до нас». Поет Валерій Хмелівський прочитав короткий, але ємний вірш-експромт, сказавши, що «талант від Бога залишив свій слід…» Краєзнавець Володимир Сінчук (родом із с. Маркуші, де свого часу працював Сергій Танадайчук) передав у подарунок Музею пейзаж, написаний митцем: «За свій короткий вік зробив стільки, скільки іншій людині вистачило б на кілька життів. Пишаємося…» «Вірю, що художник слухає нас і бачить. Таке відчуття, що тут зібралася його родина», – передала атмосферу вечора керівник гуртка декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва «Світ краси» ПТУ № 4 Оксана Гусар.
«Сергій Танадайчук залишив нам великий образотворчий скарб… У своїй повсякденній творчості він, як ніхто дотепер, поєднав національне мистецтво народного декоративного малювання та власне бачення рідного виднокола з сучасним філософським глибинним переосмисленням і цим самим зробив крок до збереження етнопам’яті, – зауважила директор Музею історії міста Бердичева Наталія Захарчук. – Його творчість відома та шанована в Україні і за кордоном. У рік пам’яті митця заплановані виставки, зустрічі з його учнями і послідовниками. Деяким планам, на жаль, завадила війна. Разом із міською владою будемо втілювати різні проєкти».
Втретє у Музеї історії міста шанувальники творчості Сергія Танадайчука створювали панно на майстер-класі від учителя мистецтва ліцею № 10 «Тріумф» Людмили Самойленко. Обдарована бердичівська майстриня витинанок звернула увагу глядачів на символічні зображення птахів – посередників між небом і землею: «Їх бачимо в роботі Сергія Танадайчука «Вирій». Чому птахи туди летять? За стародавніми легендами, це острів у Всесвіті, першоземля богів і світу. Це міфічний край предків слов’ян. Із кришталевої сльози, яку зронило у Вічність всевидяче Око, вродилося диво – птах на ім’я Сокіл, який пустив три сльозинки – Золоту, Срібну та Зелену. І перетворилися вони на великий острів серед мороку, озеро Живої Води, прекрасні квіти і високі трави… На вершині Першодерева Сокіл сказав: «Звідси я творитиму Світ…» Птахи для нас – обереги, вісники добра та миру. Віримо, вони принесуть звістку про нашу Перемогу…»
Своєю творчістю Сергій Танадайчук закликає звернутися до наших правитоків, веде до українськості. Сила народу – в єдності та згуртованості. У боротьбі за свободу і незалежність українці так само стійкі та незламні, як у стародавні часи неопалимої купини…