Зовсім незаслужено бердичівська преса майже оминула увагою осінню презентацію книги нашого земляка Івана Олійника «Мої земні та космічні орбіти». Можливо тому, що пройшла вона в Житомирському музеї космонавтики, можливо тому, що написана вона російською мовою, а можливо тому, що дуже багато в Україні стало людей, які слово «орбіта» асоціюють не з космічними просторами, а з обридливою рекламою жуйки.
В лютому нинішнього року пройшла презентація книги перед студентами Житомирського аерокосмічного інституту, і нарешті, зараз книга почала знаходити своїх бердичівських читачів. Мені її дав прочитати знайомий, якому теж дала почитати знайома, з якою автор учився в далекі післявоєнні роки в одній з бердичівських шкіл.
Так-так, адже, Іван Іванович Олійник народився в селі Скраглівка в 1937 році, а провів дитинство і юність в Бердичеві. Саме тому історії нашого міста присвячено більше півсотні сторінок його мемуарів. І лише за це потрібно знати бердичівлянам і свого земляка, і його письмовий доробок.
Але основну частину книги складає все ж оповідь автора про свою військову біографію, яка вплелась в історію військових потуг Радянської імперії. З 1960 року і по 1992 рік життя Івана Олійника було тісно пов’язане з ракетами, ракетними військами, ракетними полігонами, військовими училищами де готували ракетників та іншою мілітарною історією Радянського Союзу.
Після здобуття Україною незалежності, він зробив свій вибір на користь рідної батьківщини і доклав чималих зусиль для створення нової армії, працюючи заступником міністра оборони з озброєння.
В книзі згадуються дуже багато прізвищ конструкторів ракетного озброєння, військових воєначальників та численні випадки непростих взаємовідносин перших з другими, багато військових термінів та стратегічних завдань, які «виконували» ракетні війська і лише раз чи два в книзі згадуються цифри, що показують чого вартували країні і народу ці «стратегічні військові ігрища». Порядок цих цифр – сотні мільйонів та мільярди тогочасних радянських рублів.
В той час, коли в інших країнах придумували і виробляли відеомагнітофони і пральні машинки, будували будинки і дороги, в нас народні гроші закопували в ракетні шахти, підривали на полігонах і перетворювали в космічний пил. Напевно тому жодна з пострадянських країн і сьогодні неспроможна виготовити ні комп’ютерний процесор, ні звичайнісінький мобільний телефон. Про це у згаданій книжці, на жаль, не написано ні слова.
Сподіваюсь, що книга нашого земляка незабаром з’явиться в міській бібліотеці, і бердичівляни зможуть сформувати своє враження про неї.