Хрестик до хрестика, нитка за ниткою, стібок за стібком – просто на очах твориться різнокольрове диво, в якому закодовані першоджерела життя. Під руками майстрині, бердичівлянки Оксани Богун, народжуються,квітнуть візерунки, в яких – думки, почуття і сподівання…
Коли вдягаєш вишиванку,
Весь світ всміхається тобі,
І сонце сходить на світанку
В безмежжі неба голубім…
Спочатку побачила вишиванки, створені руками жінки, на мешканцях нашого міста, і, зацікавившись авторкою, знайшла її контакти та домовилася про зустріч. Перше, що кинулося в очі в оселі господині, – стіл у вітальні, застелений чудовою вишитою скатертиною. А потім розпочалася справжня казкова феєрія! Рукодільниця показувала рушники, сорочки і серветки – кожна робота випромінювала особливу енергетику, за кожним сомволом – певне значення, кожна деталь – зі своїм голосом. Оксана Богун опанувала майже сто різних технік вишивки, їх назви просто заворожують: «солов’їні вічка», «лиштва», «тамбурний шов», «штапівка», «качалочка», «черв’ячок», «ретязь», «шабак», «ляхівка», «качалочка», «подільська вишивка» та чимало інших.
Життя – у вишивці, а вишивка – життя…
Кожна людина зберігає вдома якусь родинну реліквію: ікону, старовинну книжку, сімейну фотографію, вишитий рушник чи бабусину хусточку, що залишились у спадок від пращурів. Оксана Богун дістає з шафи довгу сорочку, в якій йшла під вінець її прапрабабуся. Вишивка зроблена на живому, справжньому домотканому полотні, яке дихає й приємне на дотик. Сорочці – понад 100 років, але кольори на ній залишились яскравими і насиченими. Перед очима – ще один оберіг – весільний рушник, який майстриня створювала власноруч. Візерунок підбирала ретельно, вкладаючи в нього символічний зміст, веселкою переплітала кольори, адже вишивала свою долю… Слово за словом тривала тепла і відверта розмова з цією дивовижною жінкою. Ось неймовірної краси сорочка з вишивкою білим по білому – урочиста, святкова й оригінальна, ось чорна, оздоблена червоним орнаментом, – самобутня й неповторна. Кожна робота – частинка душі вишивальниці, всеосяжний духовний світ і ціле відкриття.
– Коли вишивка прийшла у Ваше життя?
– У нашій родині гарно вишивала прабабуся. У неї на ліжку було багато вишитих подушок – аж до стелі! Мама в’язала, гачкувала… Ще в дитинстві я дуже хотіла їй допомагати. Отож мама й накупила мені різних книжок, щоби вчилася рукоділлю. Почала вишивати школяркою, у 12 років. Вдома завжди були тканина, нитки і різні візерунки. Спочатку вчилася на власних помилках, намагаючись зрозуміти всі тонкощі вишивки. Допомагали спеціальні книги і журнали. Свого часу працювала в Житомирській художній майстерні «Український сувенір». Зараз в Інтернеті знаходжу чимало однодумців, людей, закоханих у це мистецтво. Вишивають не лише жінки, але й чоловіки – беруть у руки голку та створюють шедеври. Це захоплення переросло в дуже важливу частину мого життя. І я вже не уявляю себе без вишивки.
– Мабуть, у Вас є улюблені мотиви української вишивки …
– Це старовинні народні візерунки. Люблю орнаментальні, наприклад, геометричні, які своїм корінням сягають давнини. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, лінії, хрести – але несуть у собі глибокий зміст. Сьогодні на їх основі використовуються «баранячі ріжки», «кучері», «гребінці»…
Роздивляємося різні вишивки, різні елементи орнаментів: восьмикутну козацьку «зірку Алатир», «ведмежі лапи», «стовпи-смужки», «спіраль» – потужні символи-обереги. Говорити про багатство знаків – окрема й довга розмова. Тут має значення все: кольори, характер та лінії візерунків, розповідає майстриня.
– Чому Ви займаєтеся саме цим мистецтвом?
– Просто я не можу без вишивання. Не встигла закінчити роботу, а душа вже прагне нового, шукаю в літературі, знаходжу, осмислюю і знову починаю… Є в цьому якась магія. Здавалось би, звичайні квадратики й трикутники, але в них – великий сенс.
Оксана за освітою – економіст, а за покликанням – художник. Вона також закохана в писанкарство, світлі великодні мотиви… Останнім часом захопилася петриківським розписом. Водила свого сина на заняття гуртка у Центрв позашкільної освіти і сама поринула в світ яскравих орнаментів: «Гуртком керує чудовий фахівець – Оксана Іванова. Вона поділилася зі мною секретами цього унікального мистецтва – стародавнього і вічно молодого». Очей не відірвати від неповторних іграшок-дзиг, оригінальних кухонних дощечок та дерев’яних сит, створених умілими руками Оксани Богун.
– Які б ви дали поради тим, хто хоче займатися вишиванням?
– Щоб вишивати, потрібні сила волі, терпіння і передусім – велика любов до цієї справи. Щоб робота несла в собі позитивні відчуття та емоції, приступайте до неї тільки у гарному настрої і з добрими думками! Починайте вишивання з молитви і вірте, що все у вас вийде…
Оксана Богун разом із чоловіком Олександром виховують трьох синів, голова родини та діти підтримують її в усьому і допомагають у будь-якій справі. Хлопці – непосидючі, креативні і творчі. Старший Андрій закінчив музичну школу-студію, середній Артем також навчається грі на фортепіано, а молодший Арсеній співає у фольклорному ансамблі «Вінець». Він частенько придивляється до маминого вишивання і намагається взяти участь у творчому процесі. До речі, в її вишиванках, зроблених на замовлення, ходять не лише в Бердичеві, а й у Києві та Одесі. Їх носять Василь Вірастюк – український ломус, володар титулів «Найсильніша людина України» і «Найсильніша людина світу», а також – учасники відомого гурту «Піккардійська терція». Правда, імені авторки з Бердичева вони не знають, проте роботи неперевершеної майстрині дарують позитивні емоції.
За кожною вишиванкою – радісна і водночас копітка багатоденна праця. Складні техніки потребують великого хисту й чимало зусиль. Оксана Богун перебуває в постійному пошуку: вивчає старовинні візерунки і на їх основі створює нові, співзвучні сьогоденню. Її енергії, жадобі до життя й прагненню до творчості можна тільки по-доброму позаздрити.
У захопленого вчителя – захоплені учні
Роботи вишивальниці гарні не лише з лицьового боку, а й із вивороту: узори ніби віддзеркалюються. Таку майстерність свого часу помітили її учениці й послідовниці.
Лариса Куліченко, керівник зразкового ансамблю фольклорного співу «Вінець» Центру позашкільної освіти ім. О. Разумкова: «Змінюються часи й покоління, але залишаються вічними традиції, які єднають нас із нашими пращурами. Вишивка – це частина нашої історії, це справжнє мистецтво, в якому – надзвичайна глибина, душа української культури! Це краса, яка породжує істину. Існує українське повір’я, як літня жінка, щоби подолати хворобу, вишила рушник і повісила його на хресті на роздоріжжі, допоки не зітлів. Вітер тріпав його, сонце випалювало, і хвороба та сум покинули недужу… Оксана Богун – настільки творча натура, що проявляє себе в різному: вишиванні й малюванні. Пам’ятаю її слова: «Внутрішня сторона сорочок має бути ідеально чистою, без вузликів – там дивиться твоя душа… Виворіт фактично не повинен відрізнятися від лиця». І коли навчишся так вишивати, то по-іншому не хочеться. Оксана Богун любить кожний свій виріб, кожний візерунок і стібок, уміє запалити інших. Вчитися в неї – легко і відрадно».
Алла Філіповська, подруга майстрині: «Оксана – дуже добра і світла людина. В неї золоті руки і талант від Бога. Якби вона зібрала всі свої роботи, могла б вийти велика і цікава виставка. Дивлячись на її вишивки, відпочиваєш душею. Це чудова перлина, яку мають побачити всі».
Оксана може годинами розповідати про своє захоплення і так само,не помічаючи часу, вишивати й творити красу. Майстриня говорить, що найвища радість для неї – навчити цьому якомога більше людей. А ще вона любить бачити одягнених у вишиванки усміхнених і неймовірно красивих дівчат та жінок і урочистих, мужніх хлопців та чоловіків – і не лише з нагоди свят, а й у будні.
Вишиваючи, Оксана Богун відтворює на полотні власний настрій, добрі думки, сокровенні мрії і велике прагнення збудити гордість за наш народ та рідну державу і донести заповіт предків жити в мирі й злагоді. Українська вишивка несе в світ енергію любові та благодаті Божої, невипадково ж кажуть, що вона є молитвою без слів…
За розмовою непомітно пройшов час, і зовсім не хотілося прощатися. Кажуть, що аура навколо вишивальниць і тієї справи, якою вони займаються, – цілюща й тепла, вона благодатно впливає на оточуючих. Майстрині розцвічують життя багатством фарб та різноманітністю образів, даруючи іншим відчуття свята…
Вранці, поки сонце ще не відкрило очі, і день тільки починає народжуватися, встань, вдягни рідну вишиванку і йди у білий світ із чистим серцем та любов’ю до своєї країни й людей…