В п’ятницю, напередодні головних офіційних свят України – Дня Прапора та Дня Незалежності, в Бердичівській районній державній адміністрації відбувся святковий концерт. В 11.00 в актовій залі зібрались вчителі сільських шкіл, медпрацівники райлікарні та ФАПів, бібліотекарі та працівники адміністрації, словом, всі ті, хто зазвичай приходить на такі заходи. Вільних місць в залі було ще багато, тому їх займали по черзі аматори художніх колективів, які виступали цього дня на сцені.
Співали і танцювали вони, як завжди, гарно і натхненно, але створити атмосферу справжнього щирого святкування, їм було нелегко. Перші ряди зали, відведені для почесних гостей, про що свідчили відповідні таблички, були напівпорожні, половина з тих, кого голова адміністрації мав нагородити грамотами теж не з’явились, а ті, хто прийшов, часто поглядали на годинники, щоб встигнути вирішити власні справи на базарі чи в місті, які насправді, зазвичай, є головнішими за всілякі офіційні наради чи збори, заради яких їх збирають в районі.
На вихідних в багатьох селах району пройшли свої спортивні, культурні та інші заходи (про них ми напишемо в наступному номері), які були на порядок щирішими ніж концерт в РДА. І якщо керівники району хочуть, щоб їх бачили і знали мешканці Бердичівщини, то краще їхати туди, в села, на площі та спортмайданчики, а не викликати до комфортної зали педагогів і медиків, «нагружаючи» їх попутно завданнями з оформлення стендів, підготовкою номерів чи іншими завданнями.
Сашко, будь ласка, не ставай схожим на Шелепу… Мене з дитинства непокоїла фраза “Дорогі гості”. Чому? Я ніколи не чув “дешеві гості”… “почесні”, яких не було, це не ті кого обрали “вибрані” ПОЧЕСНІ це ті, хто тихо робить свою роботу і сором’язливо сидить на останньому ряді!!!
Слава Україні!