Болючими сторінками в історії Бердичева є події 1941 року, коли місто потонуло у плачі, крові та криках. Криках матерів, дітей та навіть чоловіків. Спогади про жахіття, що змінили історію міста та історію окремого народу, до цього часу залишаються у пам’яті свідків та очевидців трагедії, тих, хто зміг захиститися сам та захистити своїх рідних, та тих, хто за розповідями своїх дідусів і бабусь знає, що насправді трапилося.
75 років пройшло з того часу, як над Бердичевом смертоносним крилом війнув Голокост. Масові розстріли представників єврейського народу нацистами стали найжорстокішою подією, статистика смертей якої і досі навіває на людей жах та сльози на очах. За два з половиною роки окупації міста нацистами із 72 тисяч бердичівлян було знищено 38,5 тисяч. Пекельна машина Голокосту забрала життя майже 30 тисяч євреїв.
Щороку 15 вересня бердичівляни збираються біля пам’ятного знаку задля вшанування пам’яті безневинно убієнних, яких лишили життя тільки через те, що вони були єврейської національності. Цьогоріч у дату, коли відбувалися наймасовіші розстріли, згадати страшні роки окупації 75-річної давнини та жертв нацистського режиму зібралися представники міської та районної ради, депутати, студенти та школярі, усі небайдужі бердичівляни та ті, кого ця трагедія торкнулася найбільше.
Страшна хронологія подій, що відбувалися восени 41-го. В єврейській частині старого Бердичева, що звалася Ятки, німецькі окупанти на початку серпня 1941 року створили гетто. 5 вересня під приводом відправки на збір урожаю каральний загін відібрав з гетто переважно молодих чоловіків і дівчат, яких було розстріляно на 7-му кілометрі від міста, поблизу села Хажин. Було їх 10 тисяч 656 осіб. У ніч з 14 на 15 вересня зондеркоманда з поліцаями, оточивши гетто, виганяла людей на базарну площу, де на них чекала смерть. Врятуватися могли кваліфіковані спеціалісти зі своїми сім’ями, яких карателі відбирали з кожної партії. Збожеволілі матері протягували врятованим дітей, молячи визнати їх своїми. Хворих садовили на машини, а інших 5 кілометрів гнали до місць страти. У ямах їх розстрілювали по 30 чоловік, а малих дітей просто кидали живими. Не жаліли й матерів з грудними дітьми. Крики нещасних глушили літаками, що кружляли у небі.
У цей день біля села Радянське було вбито 18 тисяч 640 осіб. На території костелу Босих Кармелітів захоронено 960 осіб, 300 з яких – євреї. Ще одне гетто було розташоване у районі Червоної гори, де 230 чоловік розстріляли у тирі колишнього 14-го кавалерійського полку. І такі ж жорстокі страти торкнулиcя сімдесятьох діток з дитячого будинку, єврейських жінок, одружених з чоловіками інших національностей та дітей від змішаних шлюбів. Багато людей, ризикуючи своїм життям, переховували євреїв у своїх домівках.
Подякував тим, хто рятував своїх ближніх, ставши праведниками для всього єврейського народу, міський голова Василь Мазур: «… у ці дні наше місто втратило майже половину своїх жителів. Від імені усіх бердичівлян я схиляю голову перед пам’яттю невинно знищених наших земляків… Бажаю усім, щоб над нами завжди було мирне небо. Бажаю усім щирого взаєморозуміння і добра у серці…».
Зі словами шани євреям, які віддали своє життя в той час, виступив і народний депутат Олександр Ревега: «Я горджусь своїми бабусею та дідусем, які переховували у себе в погребі села Городківка, де я народився і виріс, три єврейські родини». Народний депутат зазначив, що нинішнє покоління має жити та виховуватися в любові та добрі, і щоб ніколи більше не повторювалася така біда, як у фашистські часи.
«75-та річниця пам’яті Голокосту – це пам’ять про тих, хто безневинно загинув на нашій землі, землі Бердичева та району… Хай пам’ять про них залишається у нас у віках і хай завжди буде мир…», – звернулася до присутніх перший заступник голови Бердичівської райдержадміністрації Тетяна Наумчук.
Далі спогадами про ті страшні події зі сльозами на очах та ранами на серці, що і досі болять, ділилися свідки та безпосередні учасники, яким прийшлося пережити те, що людям нинішнього покоління важко навіть уявити. Вони з вдячністю згадують українців та поляків, котрі допомагали їм переховуватися, чим і захистили від смерті. Звучали пам’ятні вірші, лунала молитва з вуст головного рабина міста Бердичева Моше Талєра та рабина Аківи Нємого.
Наприкінці заходу усі поклали квіти до підніжжя пам’ятного знаку та стели Праведників, зазначивши, що кожен має докласти зусиль, аби не допустити подібні злочини проти людства.