Кожен народ хоче і прагне жити у мирній країні. В країні, де люди поважають один одного, допомагають у важкі хвилини, підтримують, коли це так необхідно. Всі хочуть прокидатися і радіти тому, що відбувається навкруги, радіти кожній хвилині, прожитій у дружбі, злагоді, любові та взаєморозумінні. І не важливо, доросла це людина чи ще зовсім маленька дитина. Мрія про мир є найзаповітнішим бажанням усіх без винятку.
Та споконвіку тихе і мирне життя людей порушує гуркіт гармат, свист куль, людські крики та плач, які несуть за собою війни, збройні конфлікти, сутички і трагедії. І, напевно, немає жодної країни на карті світу, котра б не пережила такого жаху, а деякі і нині його бачать та відчувають на собі.
На жаль, зараз бажання жити у мирній країні для українців є тим, з чим чи не щодня прокидається житель кожного міста нашої держави. Війна на Сході боляче вдарила у серця українців. Мужні хлопці та чоловіки ціною власного життя стають на захист своєї Вітчизни, борючись за спокій, за волю та право України бути незалежною. Гіркими сльозами вкриваються обличчя матерів, дружин, донечок та синів. І найбільш болючими є сльози дітей, які стали невільними заручниками цих подій та в очах яких також проблискує надія на краще.
21 вересня, у Всесвітній день миру, сказати «Миру – так! Ні – війні» зібралися в Центрі позашкільної освіти ім. О. Разумкова деякі представники міської влади Бердичева, педагоги та вихователі освітніх закладів, маленькі та юні бердичівляни і їхні батьки. І хоча підключити до даного заходу велику кількість містян не вдалося в зв’язку з дощем, який ніби символічно вказував на те, що навіть природа у цей день плаче, свої думки та побажання зміг висловити кожен присутній у залі.
Кольорові малюнки, зроблені власноруч ще зовсім юними патріотами, жовто-блакитні кульки, прапорці, дитячий сміх та радість створювали затишну, приємну і, в першу чергу, мирну атмосферу. Творчі колективи Центру позашкільної освіти своїми віршами, піснями і танцями вкотре закликали до миру, до злагоди та до єднання. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих героїв, які стали на варті миру і добра, віддавши за це власне життя.
А з вуст дітлахів так дзвінко лунали слова «Миру – так! Ні – війні». І хочеться вірити, хочеться сподіватися, що не лише слова цих та усіх інших дітей, а й слова дорослих будуть почутими…