Вівторок, 24 Трв

Бердичівлянин став відомим актором театру та кіно і мріє приїхати в рідне місто з постановкою

Денис Гранчак хоч і народився в Києві, але двадцять два роки прожив у Бердичеві. У нашому місті він закінчив ЗОШ №10 та ПТУ №3. Нині Денис Гранчак - професійний актор театру та кіно, знімається у багатьох фільмах та серіалах, які транслюють центральні телеканали. Нещодавно на ТРК «Україна» завершився фільм «На лінії життя», де він зіграв лікаря. Також Денис є актором театру, зіграв у багатьох відомих театральних виставах. Ми вирішили поспілкуватись з Денисом та глибше познайомити бердичівлян зі своїм відомим земляком.

DENIS 191- Денисе, дуже хочеться познайомити бердичівлян з їхнім відомим земляком. Розкажіть трохи про себе, ким були ваші батьки, де ви навчалися?
- Я народився 26 січня 1977 року у Києві. Так вийшло, що мама в день мого народження виявилася в Києві, так-що народився я в столиці, але до 22-х років прожив в Бердичеві. Виріс у простій робітничій сім'ї, жили ми в «хрущовці» на "Прогресі", навчався в 10-й школі. Як і всі в той час, проводив багато часу у дворі, ганяв з хлопцями.


- Наскільки мені відомо, ви маєте розряди з боксу і плавання. Відвідували спортивні секції в дитинстві в Бердичеві?
- З п'яти років почав ходити в басейн і займатися бальними танцями. У плаванні показував хороші результати. Пам'ятаю, поїхав на свої перші обласні змагання в Житомир, мені було років 8, виходжу на доріжку, басейн мені там здався дуже великим, у нас басейн 25 метрів, а там - 50. Встав на тумбочку та по сигналу стрибнув у воду, гребу щосили (я плавав брасом), приплив на фініш, вийшов з води, пішов одягнувся і вийшов на вулицю чекати тренера та інших хлопців. Виходить тренер, підходить до мене, обіймає і каже: "Куди ти пішов? Ти ж перше місце зайняв! Треба було на нагородження залишитися!" Потім вже на наступних змаганнях в Бердичеві, коли проплив, залишився - і знову перше місце. Так-так, я займався ще й бальними танцями і там теж у мене були хороші результати та конкурси, а мені хотілося ще і в дворі побігати з друзями. Я почав симулювати перед мамою, що у мене болить серце (включив актора), мама сказала: «Вибирай - танці або плавання». Ну, і я вибрав танці. Потім шкодував, тренер ходив до моєї мами, просив, щоб я повернувся. В 12 років вирішив повернутися, але, прийшовши на тренування, зрозумів, що вже хлопці, з якими я займався, пішли далеко вперед.

Також я займався боксом. З 15 років відвідував заняття у тренера Миколи Миколайовича Самойлова.


- Коли у вас народилася мрія стати актором?
- Перший досвід на сцені стався в піонерському таборі "Сокіл". Мені було теж років 8, і наш загін брав участь в постановці "Червона шапочка". Мені не дали ні однієї ролі, а мені так подобалася роль вовка. Цю роль дали хлопчикові, який був вищий за мене зростом. І ось цей хлопчик з нашою піонервожатою стоять і розучують пісню вовка, а я стою поруч і слухаю. Хлопчик ніяк не може запам'ятати слова і мелодію, а я вже все запам'ятав. Мовчав я, мовчав, а потім не витримав і кажу: "Можна я спробую". Ну, мені дозволили, і я заспівав. Роль вовка стала моєю. Коли ми розіграли постановку, це був мій тріумф. Мені нещодавно на одному з сайтів написала дівчина, що вона пам'ятає мого вовка в піонерському таборі. Моя бабуся, Ганна Тимофіївна, мабуть, помічала в мені талант до акторської гри, саме вона купила квитки на прем'єру фільму "Холодне літо 53-го" (1987 р.). Я пам'ятаю, як ми з бабусею сиділи в першому ряду, в новому ДК, а на сцені перед початком показу стояли режисер фільму А.А. Прошкін і актор В.М. Прийомихов та розповідали про фільм. Так само бабуся купила мені квитки в кінотеатр на прем'єру "В'язень замку Іф" 1988 року. І я ходив два дні в кінотеатр, як заворожений (показ був два дні, там 3 серії).


- Ви закінчили Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого. Як відбувався ваш вступ до найкращого інституту театрального мистецтва в Україні?
- Перший раз я поїхав вступати в інститут в 1995 році, відразу після закінчення ПТУ №3 (столяр, тесляр, муляр). Їхав з упевненістю, що повинен підійти. Вступав до Київського театрального інституту Карпенка-Карого на курс Народного артиста України Рушковського М.М. Дійшов до останнього іспиту, залишалася одна зайва людина, і це був я. Приїхав додому засмучений, але з вірою, що ще повернуся. Потім було 1,5 року служби в армії у Львові в будівельному батальйоні. Потім два роки провів в Бердичеві, чекав коли М.М. Рушковський буде набирати новий курс. Коли до моєї другої спроби вступу до інституту залишалося півроку, я прийшов до театрального драматичного гуртка до Бердичівського будинку піонерів, який вела Ратушинська Валентина Володимирівна, сказав, що хочу вступати до інституту, хотів би позайматися. Так ми поставили в будинку піонерів п'єсу "Поліфем" Альберта Самена. Моя бабуся встигла побачити мене на сцені, але, на жаль, до моєї появи на великій сцені і кіно вона не дожила. Іспити починалися на початку липня, а в травні на тренуванні з боксу я порвав меніск на правому коліні. Хірург сказав, що потрібно робити операцію, я зрозумів, що якщо піду на це, то актором мені не бути. Я відмовився від операції і почав самостійно розробляти ногу, ходив спочатку на милицях, потім з паличкою, плавав у річці, а на початку липня поїхав до Києва на іспити. На іспитах ніхто і не помітив, що права нога у мене ще до кінця не розгиналася. Цього разу я підійшов до іспитів серйозно, потрібно було потрапити у сімку тих, хто буде вчитися на бюджеті, тому що платити за навчання не було можливості. Коли прийшов на перший тур іспитів, де потрібно було прочитати вірш, байку та прозу, то професор Рушковський запитав: "Денис, а чому ви не говорите, що вже приходили до нас?". Я відповів: "А хіба потрібно?". А він мені: "Я знав, що ви приїдете". Коли я прийшов в останній день подивитися на список тих, хто пройшов, і побачив своє прізвище, у мене ніби крила виросли. До Телеграфа я не йшов, я летів, щоб зателефонувати мамі і сказати, що пройшов. Адже в моїй родині я перший, хто закінчив інститут.


- Розкажіть про свій перший фільм?
- Перший кінодосвід трапився зі мною в 2000 році, коли я навчався на другому курсі інституту. Тоді мене затвердили зніматися в серіалі "Слід перевертня", режисер Володимир Попков. Я зіграв невеликий епізод - Кних в молодості (це бандит).


- Ви також є актором Київського театру юного глядача на Липках. Давно працюєте в театрі та зіграли вже багато вистав?
- У Київському ТЮГу я пропрацював з 2003 по 2008 рік, відразу після інституту мене запросили, як молодого фахівця. Там зіграв багато ролей. Був Костя Треплєв ("Чайка" А. Чехов), Перелесник ("Лісова пісня" Л. Українка), Іван ("Ніч на полонині" О. Олеся), Фігаро ("Весілля Фігаро" П. Бомарше), сучасна драматургія Нарцис ("Химерний Мессалина" Неда Неждана) та багато інших робіт. З 2009 року граю в антрепризах вистави "Ledie's Night", роль Кевіна.


- Після Майдану на телеканалі «2+2» вийшов фільм про Національну гвардію України - «Гвардія», де ви зіграли головну роль - Сотника. Ви самі були на Майдані? І як вам далася ця роль?
- Серіал "Гвардія" був для всієї знімальної групи особливим. Ми знімали все в дуже стислі терміни, але всі були на загальному підйомі від того, що ми робимо дуже потрібну справу в даний момент. Я бував на Майдані в дні революції, коли приїжджав до Києва, але найважче було приїхати на Майдан після розстрілу: під ногами залишки попелу, перемішані з брудом та снігом, на душі - втрата. Я зрозумів, що Майдан Незалежності вже ніколи не буде колишнім, я прийшов, щоб покласти квіти і помолитися за людей, які віддали свої життя, вірячи в справедливість і свободу. Дуже важко все це згадувати. І серіал "Гвардія", для мене особисто, є можливістю хоч якось віддячити тим людям, які віддали або віддають свої життя за Незалежність, за свободу мислення та за краще життя для нашої країни.


- Нещодавно на ТРК «Україна» завершився серіал «На лінії життя», де ви грали військового хірурга. Роль лікаря для вас - це нове чи вже не вперше в акторській кар'єрі?
- У серіалі "На лінії життя" я зіграв хірурга у військовому госпіталі Шишкіна Олексія Максимовича. Ця людина - хороший хірург, хороший сім'янин (у нього троє дітей), йому постійно не вистачає двох речей: грошей та сну. Роль лікаря трапилася в моїй кінокар’єрі вперше. Було цікаво, особливо під час операцій. Розумію, що Хірургом не стають випадкові люди!


Часто буваєте в рідному Бердичеві?
В Бердичів виходить приїжджати досить рідко, раз на рік приїжджаю зі своєю сім'єю, показую своїм синам історичні та архітектурні пам'ятки. Коли приїжджаю один, то люблю пройтися по місту, адже є так багато значущих для мене місць, серце приємно стискається, коли я приходжу в свій старий двір біля вокзалу - і відразу стільки хороших спогадів. Я люблю Бердичів, бо це досить самобутнє місто з великою історією!


- Ви показали багатьом, що навіть будучи родом з невеличкого Бердичева можна досягти значних успіхів в акторській і театральній кар'єрі. Що можете побажати та порадити юнакам і дівчатам, які мріють про акторську або театральну кар'єру?
- Що можна сказати молодим людям, які хочуть займатися театральним мистецтвом? Потрібно зрозуміти, що це вам необхідно, що без цього ви не можете. Будь-яка мрія може здійснитися. Читайте, слухайте музику, дивіться хороше кіно. Не забувайте дивитися по сторонах, адже навколо стільки красивого: дерева, небо, вода. Живіть та кохайте!


- Які майбутні акторські плани Дениса Гранчака?
- Мої плани - це нові театральні проекти, нові фільми. Хочеться приїхати в рідний Бердичів з театральною постановкою. Миру всім нам!

 ASC3931

 ASC3553

Відео

Максим Железницький

Позаштатний журналіст "РІО-Бердичів"

bazar 800

  • asenposlugi1
  • pamyat
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 4-12-39, +38096-256-67-50
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.