Олександр Доманський — РІО Бердичів

Понеділок, 21 Вересня

  • Бердичівський Базар
Олександр Доманський

Олександр Доманський

Головний редактор газети "РІО-Бердичів"

Їх проведення стало можливим після прийняття центральною виборчою комісією (ЦВК) 10 серпня Постанови № 172 «Про утворення та формування складу обласних, районних, міських та районних в місті Києві територіальних виборчих комісій».

 Лише в кінці червня ми писали, що Бердичівський суд очікує омріяне поповнення суддів, а вже на минулому тижні двоє нових суддів приступили до своїх обов’язків. Вчора відбулась своєрідна прес-конференція, на якій голова Бердичівського суду Олександр Яковлєв познайомив місцевих журналістів з новими суддями.

Вибух стався у квартирі на другому поверсі за адресою вулиця МЮДа, 5. А що стало причиною вибуху достеменно невідомо і до цього часу.

Про це на своїй сторінці сьогодні повідомив офіційний портал міста.

Стався минулої п’ятниці. Для захисту своїх прав бердичівські медики викликали київського блогера Антона Гуру, який відомий своїми епатажними відеострімами з різних лікарень України, і був автором відео репортажу з літака Мілан – Київ у розпал пандемії.

Про це журналістам розповів начальник обласного виборчого штабу партії «Слуга народу» Олександр Дмитрук.

Карантин вніс свої корективи у життя усіх людей окремо та роботу підприємств і організацій зокрема. Так, тимчасово, у зв’язку із поширенням коронавірусної інфекції, у Бердичеві припинив показ вистав і Музично-драматичний театр на Європейській. При чому, сталось це напередодні прем’єрного показу вистави "Крупний виграш, або 200 тисяч", квитки на який уже придбали багато містян і не тільки.

На презентацію до районної бібліотеки завітали її автори, журналісти та головний спонсор цього проекту, підприємець та меценат Олександр Дмитрук.



Хоча не один він долучився до створення книги, адже в першу чергу це заслуга авторів, які в різні часи писали окремі статті та нариси про історію Бердичівщини, заслуга редактора районної газети «Земля Бердичівська», який друкував ці статті та надихав авторів на нові дослідження, заслуга нинішнього співробітника газети Анатолія Горобчука, який свого часу написав та видав «Історію Бердичева», чим спонукав дослідників історії району пришвидшити свою роботу, та, врешті-решт, Анатолій Петрович і підготував цю книгу до друку.


Розділи книги написали: Михайло Михайлович Бедь – колишній завідувач районним народним музеєм імені Джозефа Конрада; Броніслав Володимирович Марковський – викладач історії та філософії Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права, кандидат філософських наук; Петро Васильович Пушкарук – вчитель історії Хажинської школи; Павло Степанович Скавронський – директор музею історії Бердичева, голова Бердичівського осередку Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині.


Крім цих прізвищ на форзаці книги зазначені ще прізвища так званої редакційної колегії у складі Збаражського, Стороженка, Колесник та Колібаби (керівників району в 2012 – 2013 роках), але якось мало віриться, що ця колегія хоч раз збиралась по обговоренню матеріалів книги, чи хоча б для їх прочитання.


А можливо й збирались, і обговорювали, бо історія Бердичівського району, описана в новій книзі саме й закінчилась на роках керування цієї четвірки. І не написано в ній, що цих керівників буквально виносили з їх кабінетів під час революції гідності. Напевно, що події останнього десятиліття в Бердичівському районі увійдуть вже до наступних видань історії.
Адже, Олександр Дмитрук запевнив на презентації, що нові видання ще будуть, а цю книгу він пообіцяв поширити по своїм друзям в Індії, Китаї, Канаді, країнам Європи, землякам у Житомирі та Києві. А голова райдержадміністрації Людмила Димидюк, яка теж брала участь у презентації, пообіцяла поширити її по всіх бібліотеках і школах району.


Оскільки в країні вже розпочалась передвиборча кампанія, а Олександр Дмитрук є начальником обласного виборчого штабу партії «Слуга народу», то присутні на презентації журналісти закидали його питаннями саме про вибори, але про це вже у наступній публікації.

kniga2

kniga3

kniga4

 

 

Лише нещодавно ми писали, що більше половини крадіжок в Бердичеві залишаються нерозкритими. Але деяких крадіїв все-таки достає «караюча рука закону», і покарання з за навіть дрібні крадіжки, на перший погляд, набігає чимале.



Так, днями в Бердичівському окружному суді було виголошено вирок більш ніж досвідченому у крадійському ремеслі бердичівлянину. За подібні злочини він вже був засуджений Житомирським апеляційним судом в 2016 році до 4 років позбавлення волі, у 2018 році Богунським судом Житомира на 5 років і три місяці, а в грудні 2019 року Бердичівським судом до 6 років. Але, в той же час, в судовому документі вказано, що вже 15.01.2020 року він був звільнений після відбуття покарання. Навіть з врахуванням Закону Савченко, зрозуміти цю суддівську арифметику дуже важко.


З перевиховування під час покарання в нашого «героя» не склалось, тому він вже 23 січня (через тиждень після звільнення) у скверику біля будинку творчості вийняв з кишені п’яного сучасний телефон та паспорт. 25 січня заліз до приватного двору та викруткою віджимав металопластикове вікно, але тут його помітили, і він втік.


16 лютого в дворі по вулиці Лупова відчинив викруткою багажник легковика, викрав звідти сабвуфер, потім заліз до салону, відчинив дверцята і виніс з машини ще магнітолу та набір гайкових ключів. А 10 березня йому навіть викрутка не знадобилась, каменем вибив вікно в автомобілі «Ауді», який стояв у дворі по вул. Карастоянової та викрав звідти 2000 гривень, що лежали в блокноті. 11 березня в актовому залі педколеджу він просто взяв у знайомого телефон, немовби десь треба терміново подзвонити, і пішов з ним прямо до ломбарду.


У суді обвинувачуваний свою вину визнав і розповів, що вкрадені речі він здавав у ломбард, а гроші витрачав як заманеться. Казав, що зробив дурість і просив суворо не карати.


«З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги особу обвинуваченого, який характеризується негативно, скоїв велику кількість епізодів злочинної діяльності, починаючи вже через декілька днів після звільнення з місць позбавлення волі після відбуття покарання за попереднім вироком за скоєння аналогічних корисливих злочинів, приймаючи до уваги зухвалість і суспільну небезпеку злочинів, суд приходить висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства неможливе.
І лише приймаючи до уваги, що обвинувачений є молодим за віком, набув дві пом`якшуючих покарання обставини, враховуючи запропоновану учасниками міру покарання, суд приходить висновку про можливість призначення покарання обвинуваченому не на максимальний строк позбавлення волі, можливий при визначенні остаточного покарання. На думку суду, саме такий захід примусу є необхідним для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів, як ним так і іншими особами.»


Виходячи з таких мотивів суддя Яковлєв ухвалив:
 «Визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання:
*за ч. 2 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 02 (два) роки;
*за ч. 3 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік.
*за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки;
*за ч. 3 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки;
*за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік.
*за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 01 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України з врахуванням положень ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань обвинуваченому   визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки 02 (два) місяці.
Початок строку відбуття призначеного покарання обвинуваченим обчислювати з 03 серпня 2020 року.
Цивільний позов потерпілого задовольнити повністю:
стягнути з  засудженого на користь потерпілого  5774 (п`ять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 00 коп. матеріальної шкоди та 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп. моральної шкоди.
Стягнути з на користь держави 4422 грн. 04 коп. процесуальних витрат на залучення експертів при проведенні Житомирським НДЕКЦ МВС України судової товарознавчої експертизи та двох судових трасологічних експертиз»


На перший погляд, крадій дістав по заслугах чимале покарання, але враховуючи попередні вироки, чомусь здається, що вже через півроку-рік він знову фігуруватиме в кримінальній хроніці.

Це відбулось у вівторок, о 15.00, в приміщенні відновленого Музично-драматичного театру на Європейській.

 



Хоча подія була запланована досить давно, але журналістів просили не анонсувати її задля безпеки, а для акредитації надати до посольства Ізраїлю в Україні копію паспорта та інших документів. Ще зранку територію навколо театру охороняли поліцейські, а безпосередньо перед заходом до них доєдналась служба безпеки посольства. На вході до театру у всіх перевіряли документи та просили не вести прямий ефір з події і не викладати інформацію в інтернет до 18.00.

 


У залі театру, зберігаючи соціальну дистанцію, розмістились небагаточисленні учасники церемонії та її гості. Учасниками були посол Ізраїлю Жоель Ліон, його заступник, прес-секретар з культури та інші співробітники посольства, Бердичівський міський голова Василь Мазур, заступник голови Житомирської облдержадміністрації Володимир Федоренко, заступник міського голови Житомира Олександр Шевчук, працівники виконкому Бердичева, в якості гостей журналісти та представники єврейської громади нашого міста.


Заступник посла у вступній промові коротко розповів про звання «Праведник світу» та наголосив, що вже 2634 українці були визнані такими. Для глибшого розуміння значимості такого звання наводимо інформацію про нього з Української Вікіпедії:


«В 1953 році під юрисдикцією Верховного Суду Ізраїлю було створено комісію, в обов'язки якої входить надання почесного звання «Праведника народів світу». У своїй роботі комісія керується певними критеріями, скрупульозно вивчаючи всі документи, свідчення тих, хто вцілів, та інших очевидців, оцінює історичні обставини й ризик для рятівника, на підставі чого вирішує, чи відповідає той чи інший випадок необхідним критеріям.


Особа, що ризикувала, рятуючи євреїв під час Голокосту, та визнана Праведником народів світу, отримує в нагороду іменну медаль, почесний сертифікат і право додати своє ім'я до написаних на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі в Єрусалимі (останнє замість висадження дерев, від чого відмовились через брак місця). Рятівники або їхні найближчі родичі отримують нагороду під час церемонії в Ізраїлі або в своїх країнах в приміщеннях Ізраїльських дипломатичних представництв. Ці церемонії проводяться в присутності місцевих урядових представників і широко висвітлюються в медіа.


Згідно із законом Яд Вашем уповноважений «надавати почесне громадянство Праведникам народів світу на знак визнання їхніх дій, а якщо вони померли, пам'ятне громадянство держави Ізраїль». Кожний, визнаний Праведником народів світу, має право на сертифікат від Яд Вашему. У разі його смерті, його найближчому родичу надається право на визнання пам'ятного громадянства за померлим. Одержувачі, що вирішили жити в Ізраїлі, отримують пенсію у розмірі середньої заробітної платні, безкоштовне медичне обслуговування, а також допомогу у веденні господарства та медичному догляді».
Вступний виступ посла Ізраїлю не був сухим монологом, а нагадував скоріше емоційний виступ пастора церкви, який ставить своїй пастві вічні запитання: «Що таке мужність? Що таке хоробрість? Чому ви це зробили (врятували євреїв), коли більшість людей в Європі просто спостерігали за цим?..»


Василь Мазур теж з чималим артистизмом зачитав підготовлений виступ про ролі і місце в історії євреїв для Бердичева та Бердичева для євреїв. Володимир Федоренко подякував послу за співпрацю, а Олександр Шевчук сказав, що його рідна бабуся теж отримала раніше таку почесну відзнаку.


Так само емоційно посол розповів про подвиг сімей, яких сьогодні оголошували праведниками.


Павло і Ксенія Стецюк перед війною жили у Житомирі, а їх сусідами була єврейська родина Блюменфельдів. Вже 1 липня нацисти прийшли в Житомир і незабаром всіх євреїв зібрали буцімто для робіт за містом, де їх насправді просто вбивали. З сім’ї Блюменфельдів, яка складалась з тата, мами і трьох дітей, з цього останнього шляху вдалось втекти лише дванадцятирічному Мойше. Він не знав куди іти і прийшов до сусідів. Стецюки його переховували на горищі та в підвалі довгих 8 місяців, а в червні 1942 року, коли знову активізувались пошуки євреїв, відправили Мойше до знайомих селян за межі міста. Він вижив, і прожив довге життя, в тому числі і в Німеччині. На екрані показали запис його сина, який сьогодні теж живе у Німеччині і передає величезну подяку родині Стецюків, які врятували життя його батьку.


Отримував нагороду з рук посла онук Павла та Ксенії Стецюків, Дмитро Стецюк, який і зараз живе у Житомирі. Він розчулився від такої подяки та розповів присутнім, що його дід врятував не тільки Мойше, а ще кілька десятків євреїв, адже під час війни він працював у РАЦСі, і багатьох євреїв переписав українцями.


Раїса Каплун ( у дівоцтві Шидельман) зустріла війну в Бердичеві 14-річною дівчинкою. Разом з родиною потрапила в гетто, але змогла звідти втекти. Вона прийшла в крайню хату села Дмитрівка (нині смт. Гришківці) і попросилась переночувати одну ніч. Це був будинок Надії Шемшуріної, у якої була дочка такого ж віку – Ніла. І одна ніч перетворилась на три місяці, що Раїсу переховували ці добрі люди, а потім Ніла дала їй свої документи і з ними Раїса дійшла до міста Славута, де вже дочекалась визволення. Відразу після війни дівчата зустрілись вдруге, а востаннє, як розповіла під час свого виступу дочка Ніли Шемшуріної Валентина Коваленко, яка й отримувала нагороду за маму і бабусю, зустрічались у 1995 році. Нині Валентина так і мешкає у Гришківцях.


У заключному слові заступник посла розповів, що протягом останніх шести місяців вони з послом вже вдруге відвідують Бердичів, і минулого разу, в розпал карантину, бачили на сцені театру реквізит для прем’єрного показу п’єси за мотивами розповідей Шолом-Алейхема під назвою «Великий виграш або 200 тисяч», а сьогодні у них з’явилась можливість подивитись частину цієї вистави в рамках урочистої церемонії.


Після короткої перерви на сцену і під сцену вийшло більше трьох десятків артистів, які вже давно знудьгувались від вимушеної карантинної перерви і зіграли першу дію вистави так, що якби у залі сиділи найбільші театральні критики, то і в них би, напевно, не знайшлось жодного критичного слова. Цю виставу давно вже чекають бердичівські любителі театру, і дуже сподіваємось, що вже незабаром вони таки її побачать. А поки що всю велич постановки можна уявити хоча б по фотографіям та коротким відеороликам.


Ось так цього дня у Бердичеві поєднались історія і сьогодення, євреї та українці, велика трагедія та великий подвиг, політика і культура. І дай Бог, щоб трагедії залишились лише в історії, а сьогодення і майбутнє відкривало нам лише позитивні приклади співпраці народів та культур.

posol1

posol2

posol3

posol4

posol5

poso61

posol7

posol8

posol9

posol10

posol11

posol12

posol13

posol14

 

  • asenposlugi1
  • moloko2
  • avtoshkola1
  • pamyat

На правах реклами

РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 2-15-73, +38096-256-67-50
E-mail: rioberdychiv@gmail.com
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.