Статтю під такою чи схожою назвою я давно планував написати, але, збираючи матеріали до її написання, виявилось, що загальною ситуацією не володіє жоден з державних органів.
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
В райдержадміністрації надали лише інформацію про кількість лікарів, середніх та молодших медичних працівників та кількість пакетів медичних послуг, і то, яку уточняли після мого звернення в центрах ПМСД громад.
Саме тому довелось поспілкуватись і з керівниками центрів ПМСД, і з керівниками громад, тож стало зрозуміло, що схрещення двох реформ – медичної та адміністративно-територіальної – дали в підсумку таке потомство, що описати його в межах однієї статті детально навряд чи вдасться.
Отже, що було раніше. Раніше була міська поліклініка з філіями в деяких мікрорайонах і була районна поліклініка, яка в деякі періоди часу опікувалась сільськими дільничними лікарнями та ФАПами, а в деякі періоди віддавала їх сільським радам, які потім довго там все ремонтували і підтримували.
В результаті медичної реформи поліклініки організаційно відійшли від лікарень, хоча й знаходились з ними в одних будівлях, просто замість одного очільника в місті і районі таких стало по два. А в результаті децентралізаційної реформи замість однієї районної установи первинної медицини, таких стало чотири (з відповідною кількістю директорів).
Становлення центрів ПМСД на Бердичівщині (в рамках цієї статті буде йти мова лише про територію колишнього Бердичівського району) відбувалось по-різному – і по часу, і по способам організації, і по результатам.
Отже станом на цей момент організаційні результати такі:
КНП «Гришковецький центр ПМСД» на 10 тисяч населення громади має 7 тисяч декларацій, підписаних з п’ятьма лікарями ПМСД, 18 посад середнього та 10 посад молодшого медичного персоналу. Має нову амбулаторію, новий автомобіль, збережені ФАПи та директора, який не є медиком.
КНП «Райгородоцький центр ПМСД» на 7,5 тисяч жителів громади має 10,2 тисячі укладених декларацій (а нещодавно мав навіть 11 тисяч), підписаних з шістьма лікарями (двоє з яких працюють на пів ставки), 23 посади середнього та 5 посад молодшого персоналу (по суті, це прибиральниці амбулаторії та ФАПів), збережену мережу ФАПів та автомобіль. Директор КНП – лікар, яка теж має пацієнтів та веде прийоми. А завдяки тому, що Райгородоцька ОТГ отримала в результаті тривалих маніпуляцій контроль над колишньою районної лікарнею, то лікарі, які вели прийом в приміщенні районної поліклініки та перейшли в Райгородоцький ПМСД, перевели з собою більше пацієнтів з інших громад, в тому числі і з Бердичева.
КНП «ЦПМСД» Семенівської сільської ради на 5,5 тисяч населення станом на сьогодні має близько 2,5 тисяч укладених декларацій. І тут слід сказати, що ще нещодавно цих декларацій було набагато більше у трьох лікарів, одна з яких була по сумісництву і директором ПМСД. Але, коли під час війни керівництво ОТГ їй зменшило премію, то директор ПМСД, разом зі своїм сином, теж сімейним лікарем, звільнились з установи, і їхні укладені декларації «зависли у повітрі». Вони не переходять автоматично за лікарем на нове місце роботи (кажуть, що обоє вони подались до приватних лікарень), їх потрібно заново переукладати або з цим самим лікарем по його новому місцю роботи, або з новим лікарем Семенівського ПМСД. І нова молода лікарка, яку ледь відшукали, зараз успішно це робить. В Семенівці теж збережена мережа ФАПів, є 13 середніх та 3 молодших медичних працівники (так мало, бо один обслуговує кілька ФАПів), нова Амбулаторія, два автомобілі, а роль директора центру тимчасово виконує єдиний лікар, що залишився вірним своїй громаді.
КНП «Швайківський центр ПМСД» заснували пізніше інших, коли зрозуміли, що спільне з Райгородком утворення «вимиває» кошти з громади «наліво». Тут нині працює три сімейних лікаря, один з яких очолює установу, 11 середніх і 5 молодших медичних працівники. На сьогодні укладено 2700 декларацій, немає новітньої будівлі амбулаторії, але активно проводяться ремонти діючих ФАПів, зокрема капітально – у Райках, і укладено з НСЗУ лише один пакет медичних послуг (в Гришківцях і Семенівці – по два, а в Райгородку – три).
В усіх чотирьох громадах місцеві бюджети надають чимало коштів на підтримку своїх центрів ПМСД, бо кошти НСЗУ фактично не передбачені на утримання сільських медпунктів. Статистика кількості відвідувань в первинній медицині зараз не ведеться зовсім, статистики направлень до вторинного рівня ні в розріз ПМСД, ні в розрізі лікарів теж немає. Тож сказати, де краще лікують, чи хто краще лікує об’єктивно неможливо. Зате суб’єктивних оцінок можна почути безліч: і на базарі, і в рейсових автобусах, і, звичайно ж, у чергах до лікарських кабінетів (хоча такі нині бувають лише тоді, коли приїжджає на прийом, згідно з графіком сімейний лікар).
Для порівняння можна назвати цифри Бердичівського міського центру ПМСД: на 75 тисяч населення міста укладено 64,5 тисячі декларацій (близько 9 тисяч декларацій уклали ще три сімейні лікарі ФОПи та приватна клініка «Пан лікар»), тут працює 50 лікарів, з яких 32 сімейних лікарі і 11 педіатрів. Тут готують для себе трьох інтернів і працює 112 середніх та молодших медичних працівників. З бердичівськими лікарями укладають декларації і жителі Житомира, і Козятина, і с. Жежелів, коштів НСЗУ для ПМСД вистачає, тож на його підтримку (крім деяких програм) з міського бюджету гроші не додаються.
Підсумовуючи написане, можна сказати лише одне – якщо стан первинної медицини ще можна якось описати, то її перспективи залежать від стількох адміністративно-політичних факторів, які передбачити просто неможливо.