Понеділок, 15 Серпня

  • Dimpokrivli

                                                                                          Ми у  Facebook

Велике бачиться на відстані: у рік 70-річчя Олексія Хилюка – Почесного громадянина м. Бердичева

25 черв. 2021 Вікторія Кучерява

З плином часу змінюються погляди, інакше сприймаються люди та усвідомлюються істинний сенс і значення подій… В інтерв’ю «РІО-Бердичів» міський голова кількох каденцій поспіль (1987–2002-й роки), народний депутат України І-го скликання, нині заступник начальника КП «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації», Почесний громадянин м. Бердичева Олексій Олексійович Хилюк поділився думками про еволюційні зміни в суспільстві та переосмислення дійсності, оцінку людиною власних дій і можливостей, проблеми соціальної політики та складові журналістської творчості.

Незримою ниткою пов’язаний із рідним Бердичевом…

Hilyuk 1Неможливо зрозуміти людину, лише прочитавши її біографію та вивчивши скупий перелік дат і подій. Спілкування з Олексієм Хилюком допомогло відкрити нове, відмінне від стандартних довідок. Він народився у вчительській сім'ї 4-го травня 1951-го року. Змалку батьки-педагоги виховували своїх дітей: сина Олексія та дочку Тамару – у глибокій повазі до людей, любові до навчання і праці, розвиваючи в них загальнолюдські чесноти. Олексій Микитович Хилюк викладав українську мову та літературу і був директором школи № 3. Його дружину Таїсію Андріївну знали в Бердичеві як чудового вчителя математики та мудрого завуча школи № 15. Мабуть, їх сину на роду було написано добре робити будь-яку справу, за яку б не брався. Середню школу №15 хлопець закінчив із золотою медаллю. Далі навчався у Київському технологічному інституті харчової промисловості. Отримавши спеціальність інженера-механіка за напрямом «Машини і апарати харчових виробництв», 22-річний юнак став працювати на молокозаводі міста Правдинськ Калінінградської області. Незабаром Олексія Хилюка призвали до армії. Військову службу проходив у місті Калінінград. А після закінчення, навесні 1975-го року, повернувся до Бердичева.

Став працювати інженером-конструктором Бердичівського м’ясокомбінату, згодом – головним інженером підприємства. Через деякий час молодого спеціаліста, вимогливого до себе і працівників, призначили директором м’ясокомбінату. З перших днів свого керівництва Олексій Хилюк зіткнувся з серйозними труднощами. Підприємство підлягало закриттю… Переконував, доводив справами, що воно може і повинно ефективно працювати далі. Був зведений новий цех і запроектований інший, замінені інженерні мережі, вирішувалося питання будівництва п’ятиповерхового житлового будинку для працівників, розвивалося підсобне сільськогосподарське виробництво. Енергійного та ініціативного керівника помітили і восени 1986-го року призначили першим заступником голови міськвиконкому, а в червні 1987-го він був обраний головою виконавчого комітету Бердичівської міської ради. У березні 1990-го року Олексія Хилюка обрали Народним депутатом України 1-го скликання. У Верховній Раді він став членом Комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин. Саме депутати цього скликання 24-го серпня 1991-го року прийняли Акт проголошення незалежності України.

Мер міста – голова великої родини бердичівлян

У передмові «Звернення до читачів» до першої книги журналіста Віктора Коржука «Рассказы по-бердичевски» мер Олексій Хилюк, за сприяння якого була видана збірка, писав: «Усіх нас об'єднує любов до нашого єдиного і неповторного міста на Землі…». Очільником Бердичева, головою великої родини його жителів стала людина, яка народилася тут і не могла не любити своє місто. Шістнадцять років роботи у міськвиконкомі… Олексію Олексійовичу є що згадати. У непростий, перехідний для України період, час соціально-економічних реформувань суспільства та утвердження нашої держави, він показав себе вмілим організатором і керівником, який шукав та знаходив оптимальні рішення нагальних проблем і шляхи їх подолання. Прагнув зберегти створене й впровадити нове. Працюючи в органах влади, Олексій Хилюк багато уваги приділяв будівництву житла та об’єктів соціального призначення, розвитку промислових підприємств й економічного потенціалу міста. Мало хто пам’ятає, але саме в той час були зведені головний медичний корпус із реанімаційним відділенням, надбудовано другий поверх інфекційного корпусу і третій – колишнього хірургічного відділення міської лікарні.

З ініціативи медичних працівників і за сприяння народного депутата Олексія Олексійовича Хилюка закуплена нова апаратура в урологічне відділення, яке під керівництвом Сергія Борисовича Ропала стало лідером у наданні медичних послуг, і не тільки в Україні. Будували критий ринок, фізкультурно-оздоровчий зал для дитячої спортивної школи… Але для всієї країни та міста прийшов час «кравчучок». Державою при існуючих боргах із заробітних плат та пенсій було заборонено будівництво всіх соціальних об’єктів як за рахунок коштів державного, так і місцевих бюджетів. Настав період, коли головною метою роботи міської влади було: не втратити й зберегти існуючу соціальну сферу та уникнути банкрутства комунальних підприємств. Були передані на баланс міста дитячі садки, Будинок культури, басейн ВАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», гуртожитки, житлові будинки цілого ряду підприємств Бердичева. І це в той період, коли в бюджеті міста не вистачало коштів навіть на своєчасну виплату зарплат працівникам бюджетної сфери.

Це був управлінський ризик мера, але пережили труднощі, зберегли об’єкти у власності міста та його жителів. Завдяки ініціативі міського голови Бердичів у 1999-му році було законодавчо визначено територією із запровадженням спеціального режиму інвестиційної діяльності (вільної економічної зони). На жаль, іншим законом у 2005-му вільна економічна зона була закрита на вимогу закордонних фінансових установ. Але залишились і працюють досі підприємство «Дніпровуд», яке випускає паркетну дошку і відоме в розвинених країнах Європи, підприємство ДП «Ритм» ТОВ «Рост» – флагман випуску стільниць в Україні (поверхонь для кухонних меблів). Перебуваючи на службі в органах самоврядування, Олексій Хилюк сприяв збереженню історико-культурної спадщини міста, вшануванню пам’яті видатних особистостей, постійно дбав про примноження національних традицій, духовне відродження Бердичева та розвиток спорту в місті. Разом із заслуженим тренером України Олександром Михальченком

Олексій Хилюк стояв біля витоків Міжнародного турніру зі стрибків у висоту на призи заслуженого тренера Віталія Лонського. І було ще чимало інших ініціатив та гарних справ…
Дев’ятого квітня 2002-го року рішенням виконкому міської ради Олексію Олексійовичу Хилюку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бердичева». Цього ж року він залишив роботу у міськвиконкомі і продовжив трудову діяльність в Бердичівському міжміському бюро технічної інвентаризації, де працює й досі.

Не кабінетна, відкрита людина

Не кабінетна, відкрита людина і діяльний керівник, який багато часу присвячував живому спілкуванню з людьми, інтелектуал та компетентний управлінець. Таким Олексій Хилюк був на посаді міського голови, таким і залишився…

– Зміни відбуваються частіше і швидше, ніж це було раніше. Суспільство постійно розвивається, реформується. Ми всі не завжди, а й навіть досить часто не розуміємо позитивної складової в діях органів виконавчої влади різних рівнів при реформуванні, що викликає недовіру й бажання змінити своє життя як не «майданними» методами, то сподіваючись на вибори. Це об’єктивний процес. І не можна не довіряти тим, кого обрав народ. Більшість висловилась. Але добре починати працювати на будь-якій посаді, не маючи досвіду в цій діяльності, коли поруч – досвідчені фахівці, колеги. Кожен із нас це пережив: і молодий робітник мав наставника, який передавав свої знання та досвід, і молодий інженер, і у мене були наставники. Це Володимир Олександрович Волощук і Михайло Васильович Хмельницький… На мою думку, перезавантаження апарату управління потрібно проводити не з революційним натхненням, а з обережною доцільністю. Міф про те, що будь-яка кухарка може управляти державою, – це тільки міф. Насправді було досить давно сказано, що «любая кухарка не способна сейчас же вступить в управление государством… Но мы требуем, чтобы обучение делу государственного управления… начато было… немедленно, т. е. к обучению этому немедленно начали привлекать всех трудящихся…» Можна замінити одного лікаря на іншого, перевести дитину з однієї школи в іншу, обрати нового керівника підприємства і сподіватися на успіх, але він може бути не досягнутий… Усе залежить у даному випадку від рівня компетентності лікаря, вчителя, керівника.

Так і в органах управління: компетентність – запорука успіху. А компетентність – це знання і досвід. Досвід із часом прийде сам, якщо працювати над собою, а знання – тільки через навчання, щоб знати елементарні речі відповідно хоча б до посади. Навчання в Київському інституті політології та соціального управління в період роботи у міськвиконкому дало мені більш глибоке розуміння соціально-політичних процесів, бачення цілісності проблем, які вирішують структурні підрозділи органів виконавчої влади. Почавши працювати в БТІ, відчув нестачу знань у сфері юриспруденції. Довелося навчатись і закінчити юридичний факультет МАУП. У свої 57 рокі отримав юридичну освіту… Щоб змінити країну, як тепер модно и часто вживається це слово, – реформувати, потрібні знання.
Таких знань можна досягнути, навчаючись. Сьогодні мати одну освіту – замало. Ми не встигаємо за змінами, які диктує законодавство. Сучасна людина, щоб бути більш підготовленою до вимог суспільства, має вчитися… До речі, складові журналістської творчості різноманітні і таяться в багатьох галузях знань. Щоб написати щось цікаве, яке зачепить за живе, потрібно вкласти душу…

– Ви були у закордонних відрядженнях?

– Так, у країнах, де вчився, переймав досвід... Нам є що запозичувати, але у нас є те добре, що, на жаль, втрачене… У 2001-му я виграв у конкурсі державних службовців України, 11 переможців преміювали місячним навчанням у Нью-Йоркському університеті, у Вищій школі державної служби ім. Роберта Ф. Вагнера. Другий етап – підвищення кваліфікації єврослужбовців у м.  Маастрихт (Нідерланди). Вчили американський та європейський досвід соціального управління. Також навчався у Берлінському університеті з питань малої приватизації… Вивчав закордонний досвід надання адміністративних послуг. Маємо міський ЦНАП, який називаю соціальною поліклінікою, де людину повинні зорієнтувати, як вирішити її проблему, і надати відповідну послугу за принципом «єдиного вікна». До речі, колись у приміщенні виконкому також знаходилися фахівці, які обслуговували населення за голландським форматом: громадський простір – для людей.

– Німецький філософ Іммануїл Кант стверджував: «У світі існує дві складні речі – керувати і виховувати…».

– Можновладці мають розуміти, що вони такі ж, як ті люди, що живуть поруч. І немає значення, яка в тебе посада чи машина, треба просто розуміти своє призначення і виконувати свою справу. Робота в органах влади – це робота для людей, які вас обрали і єдине, чого вимагають, – ефективного результату.

– Ваша думка щодо використання в Україні світового досвіду моделей соціальної політики.

– Соціально-демократична модель ґрунтується на таких принципах соціального захисту: всі люди мають однакову цінність, незалежно від віку й продуктивності. Йдеться про рівні можливості для отримання освіти, кваліфікації та оплачуваної роботи. Держава забезпечує високий рівень якості і загальнодоступність соціальних послуг (у тому числі безкоштовне медичне обслуговування, освіту й т. п.) Ця модель знайшла практичне втілення в деяких країнах північної Європи – Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, а також у Нідерландах і Швейцарії. Наші політичні, економічні і соціальні реформи поки що не беруть до уваги моделі цих країн, хоча це європейські країни. Стратегія соціальної політики насамперед повинна враховувати постійний розвиток промисловості, а значить і збільшення видатків на розвиток соціальної сфери. Був у Швеції, яка вважається однією з найбільш благополучних європейських країн із високим рівнем життя та соціальними стандартами і високими прогресивними податками.

Практично в усіх країнах законодавчо встановлено погодинний розмір мінімальної заробітної плати. Найчастіше зарплата залежить від професії, досвіду, освіти, віку та іншого. В Україні зростання зарплат і пенсій не встигає за зростанням тарифів та цін. Береш на ринку щуку, а вона стільки коштує, що дивуєшся. Хіба риба знає, що долар подорожчав? Немає контролю держави над процесом ціноутворення... Система соціальної політики впливає на здатність людей творити. А в Україні вона не створює умов для перспективного добробуту. З цієї причини присутній критичний рівень міграції… Згадується, як зустрічалися зі Степаном Хмарою минулого року, коли відзначали 30-річчя Декларації про державний суверенітет України, і його запитання до мене: «Хіба про таку Україну ми мріяли?». Так, дійсно, депутати І-го скликання про таку – не мріяли. Коли писалася Декларація, Україна декларувала статус нейтральної держави. Такий статус зберігає Австрія – федеральна країна, 9 федеральних земель із державною німецькою мовою та регіональними: словенською, хорватською, угорською. І не розвалюється, не тяжіє ні до Німеччини, ні до Угорщини. Цей досвід – поруч із нами, але кланова еліта обирає інше.

Про розвиток Бердичева і трохи про особисте

Час спілкування пролетів швидко та непомітно. Впевненість і харизма Олексія Олексійовича створювали атмосферу невимушеності та емоційний зв’язок із співрозмовником.

– Бердичів розвивається і з кожним роком стає все краще, незважаючи на великі труднощі і в державі, і в місті. Організовуються невеликі приватні підприємства, і за ці роки їх виникло більше сотень, просто ми звикли з радянських часів до гігантів. Будуються кафе, магазини, десь з’являються гарні куточки міста… Поступово, повільно Бердичів розвивається. Якщо порівняти з 1990–1995-м роками, то зміни важко не помітити… А проблем сьогодні вистачає скрізь, і їх потрібно вирішувати.

– Декілька слів про Вашу родину…

– Дочка Ірина – юрист, син Сергій – лікар. Маємо з дружиною Людмилою Іванівною п’ятеро онуків…

Незмінне багаторічне захоплення Олексія Олексійовича – улюблена філателія. В його колекціях –екземпляри марок із різних країн світу, чимало довідкової літератури: каталогів та книжок. У вільний від роботи час він займається квітникарством на дачі, де влаштував цілий ботанічний сад! На численних фото, які показав, – шикарні півонії та розкішний бузок різних сортів і кольорів. Володіння дружини Людмили Іванівни – городні культури. Олексій Хилюк насадив чимало квітів біля приміщення БТІ. Того дня вони віддавали аромат на клумбах, ще зберігаючи ранкову свіжість і блиск роси…

– Про яку Україну мріється?

– Про ту, яку мріялося раніше: в Декларації про державний суверенітет України прописано основи державного, політичного та економічного ладу, підкреслено самостійність і суверенітет України...

Фото взяті з інтернет-ресурсів

Hilyuk1

Hilyuk2

 

 

Асоціація Незалежні регіональні видавці України
New Democracy Fund
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Відео

bazar 800

  • asenposlugi1
  • pamyat
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 4-12-39, +38096-256-67-50
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.