Вівторок, 4 Жовтня

Старший солдат Тарас Іваницький: захищав Україну до останнього подиху

Справжній патріотизм – це не пафосні слова, не патетичні промови, а конкретні справи, сумлінна праця кожного на своєму місці. Подвиг, готовність до самопожертви заради захисту Батьківщини, рідних і друзів – вищий прояв патріотизму, вершина мужності та сили духу. Наш славний земляк, воїн-Герой Тарас Іваницький загинув у боях за українську землю…

Чоловік, якому влітку мало б виповнитися 30 років, любив життя, рідний край і свою сім’ю, цінував дружбу та дорожив фронтовими побратимами. Завжди перебував в активному русі і діях, прагнув ставити нові цілі та досягати їх. Таким Тарас Іваницький залишиться в пам’яті тих, хто знав його, в серцях наших…

З дитинства неспокійний та діяльний

Він народився у Житомирі у 1992-му році, в місяці квітучих трав та співочих птахів, – 26-го червня. Згодом родина Іваницьких переїхала до с. Озадівки на Бердичівщині. В селі Тарас разом із молодшим братом Іваном навчався у місцевій школі. Колишній директор освітнього закладу Людмила Михайлівна Гусар згадує свого учня теплими словами: «Хороша дитина, з позитивними якостями. Це був чемний, веселий і безжурний хлопець. Займався спортом, брав участь у художній самодіяльності. Пам’ятаю, як під час святкових програм читав вірші, грав в інсценівках… У майбутнього ми запрошували Тараса, учасника АТО, на зустрічі зі школярами. Завжди приходив, охоче спілкувався з педагогами та учнями…»

Тарас Іваницький

Ім’я Тарас у перекладі з давньогрецької означає «неспокійний». Саме таким він і був, розповідає молодший брат – Іван Іваницький: «У нашій сім’ї – четверо дітей, три сини  й дочка. Тарас був дуже рухливим та непосидючим. Ніколи не сумував, оптимістично дивився на життя і не впадав у відчай. Був дуже відповідальним. Не стояв осторонь важливих подій. У шкільному дитинстві ми разом грали у футбол. А потім обидва навчалися в Бердичеві: Тарас – у ПТУ № 4, я – у ПТУ № 12». Тарас закінчив училище, здобувши професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Влаштувався на роботу в Києві, але не за фахом: майже три роки працював в торгівлі – контролером-ревізором у ТОВ «СТАМА».

У 2014-му році був мобілізований. Ніс службу у 26-й артилерійській бригаді, якій у травні 2019-го було присвоєно ім’я генерал-хорунжого Романа Дашкевича, а з 2016-го – в  Житомирі, в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді (95 ОДШБр, в/ч А0281). До 2020-го року Тарас Іваницький постійно воював на передовій у зоні АТО. Отримав декілька  військових нагород. У вересні звільнився зі служби… У Бердичеві, в Музеї історії участі випускників в АТО професійно-технічного училища № 4, є експозиція, присвячена Героям, які стали на захист східних кордонів нашої держави. У Почесному списку – ім’я Тараса Іваницького

Напередодні сказав дружині: «Все буде добре, Тетяно, незабаром зателефоную…»

Тетяну познайомив із Тарасом Іваницьким родич дівчини. Чоловіки разом служили в 95-й ОДШБр. У спогадах молодої жінки – щасливі миті життя до страшного лиха, відкритого воєнного нападу РФ на Україну. Агресивне вторгнення 2022-го року – частина російсько-української війни, розв’язаної Росією у 2014-му…

З 2017-го року, гортає сторінки недавнього минулого Тетяна Іваницька, вона почала листуватися з майбутнім чоловіком у соціальній мережі Facebook, а через рік – зустрічатися: «Тарас приїхав зі сходу України у 2018-му. В Житомирі був урочистий парад із нагоди 27-ї річниці Незалежності України, і на площі учасникам АТО вручали нагороди. Тарас отримав Грамоту за військову службу та мужність, Подяку Міністра оборони України за участь у параді, медаль «Учасник АТО», Почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» та медаль учасника параду. Незабаром знову відправився в зону АТО. Він воював, а я чекала…»

Тетяна і Тарас одружились у серпні 2020-го року. Вісімнадцятого грудня 2021-го у них народилася донечка Софійка. Нещодавно їй виповнилося 4 місяці. А очі в дівчинки – сірі-блакитні, як у тата…  

Він пройшов через горнило війни на сході України і повернувся з зони АТО/ООС. А 25-го лютого 2022-го року був призваний до лав Збройних Сил України Бердичівським РТЦК та СП, служив навідником мінометного взводу мінометної батареї десантно-штурмового батальйону військової частини А0281. Ввечері 6-го березня зателефонував дружині Тетяні, розпитував про доньку, підтримував і пообіцяв незабаром знову вийти на зв’язок: «Не переживай, усе буде добре…» Наступного дня о п’ятій ранку, не стримує сліз жінка, загинув…

Тарас Іваницький

До ніг вклоняємось солдату…

Тарас Іваницький пішов захищати Батьківщину разом із друзями – Олександром Шеровим та Олександром Раковським, з якими служив в одній бригаді та боронив Україну у Донецькій і Луганській областях… Усі троє загинули на Київщині 7-го березня 2022-го року внаслідок авіаудару… Тарас був сміливою і чесною людиною, розповідає його брат, військовослужбовець Іван Іваницький: «Що б не трапилося, не схиляв голову, завжди посміхався…» «Він просто не міг залишатися вдома, коли почалося військове вторгнення, пішов захищати Україну», – говорить дружина Тетяна.

Тарас Іваницький

Тринадцятого березня Житомирщина попрощалася з трьома загиблими військовими. Їх поховали у селі Висока Піч. Віддати останню шану Героям, писалось у пресі, до Будинку культури прийшли більше тисячі людей – рідні, військовослужбовці  26-ї артилерійської бригади ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича та 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, жителі громади, тамтешня влада… Батько Тараса Іваницького помер давно, мати – восени минулого року… Земляки з Райгородоцької ТГ підтримали сім’ю загиблого, повідомила староста Озадівського старостинського округу Мирослава Шнайдер: «Усім селом зібрали чималу суму коштів і передали родині. Провести Тараса Володимировича Іваницького в останню путь до Високої Печі поїхали його куми, однокласники та друзі…»

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі...

Ліна Костенко

Світла пам’ять про Героя, який віддав життя за Батьківщину, захищаючи рідну неньку Україну, – глибоко в наших серцях. Вшановуємо, схиляємо низько голови, дякуємо за відвагу та незламність, уклін доземний за подвиг… Спомин про мужніх українських воїнів передаватиметься з покоління в покоління…

Асоціація Незалежні регіональні видавці України
New Democracy Fund
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Відео

bazar 800

  • asenposlugi1
  • pamyat
  • kilimi200 100
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 4-12-39, +38096-256-67-50
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.