І зібралось таких найкращих дітей, їхніх мам і їхніх вчителів та вихователів кілька сотень з тридцяти з лишком тисяч бердичівлян, чиє повсякденне життя пов’язане з освітою.
Адже, лише 1151 педагог працює в бердичівських закладах освіти в яких навчається майже десять тисяч школярів та вихованців дитсадків, більше трьох тисяч з них займаються в позашкільних закладах як управління освіти (ЦПО імені Разумкова та ДЮСШ імені Лонського) так і управління культури (художня та музична школи). Додати до них ще 20 тисяч тат і мам, які щоденно протягом дев’яти місяців щось питають в дітей про уроки, ось і вийде цифра, озвучена в першому абзаці статті.
Отже, в суботу, в міському палаці культури імені Шабельника та біля нього, тобто, там, де кілька разів на рік проходить ярмарка товарів місцевих виробників, відбувся перший Фестиваль освітянських ідей «Спільний освітній простір: відкриваємо Бердичів». А про ярмарку згадалось недарма, адже цей фестиваль дійсно нагадував веселий і гамірний ярмарок, де на кожному кроці відвідувачу пропонували щось намалювати, чимось погратись, десь сфотографуватись і до того ж, абсолютно безкоштовно. У відповідь вимагався лише гарний настрій,посмішки, цікавість і допитливість.
Розпочали фестиваль своїми короткими виступами заступник міського голови Валентина Адаменко та начальник міського управління освіти Світлана Басюк. А потім запропонували всім відвідувачам прикрасити дерево яскравими квітами, що майже всі присутні із задоволенням і зробили. А вже через кілька хвилин фойє другого поверху МПК, де розташувалось більшість фестивальних локацій, заповнилось дітьми та їх мамами (було навіть помічено кілька татусів), і ярмарка-фестиваль покотилась запланованим маршрутом.
Біля стенду медколеджу діти фотографувались із скелетом, роздивлялись макети внутрішніх органів і задавали десятки питань студентам-медикам. В контактному зоопарку взялись кормити підготовленим кормом одразу всіх його мешканців, і не факт, що кожному дістались страви, які він полюбляє. А найбільше охочих було в імпровізованій хімічній лабораторії, де на очах відвідувачів розчини змінювали свій колір, повітряні кульки надувались з пляшки, а в мікроскопі можна було спостерігати яскраві хімічні реакції.
До стендів з безліччю фігурок, виготовлених з конструкторів Лего, які представили на фестивалі п’ять дитсадків міста, що беруть участь в програмі співпраці з виробником цих розвиваючих іграшок, діти підходити трохи боялися. Можливо тому, що біля них стояли строгі тьоті-виховательки, а можливо тому, що розуміли, що одним випадковим порухом руки можна розвалити ці казкові палаци, іграшкові міста і фігури їх мешканців.
Значно більше дітям подобались ті локації де можна було щось клеїти, щось вирізати, щось майструвати, щось малювати і навіть, відчути себе археологом, викопуючи з піску кістки доісторичних динозаврів.
Біля старої карти Бердичева та стенду, який курувала методист ЦПО імені Разумкова частіше зупинялись старші діти, а також дорослі відвідувачі. Тут вони могли дізнатись про історію нашого міста. Порівняти старі фото будівель з нинішніми, побачити на старій топографічній карті міста (1964 року) об’єкти, яких давно вже немає, наприклад мережу вузькоколійних залізниць, в тому числі і під’їздні шляхи з глиняних кар’єрів до цехів колишнього цегельного заводу. Та, що там шляхи, вже й заводів давно немає ні цегельного, ні рафінадного, ні шкіряних. А з меблевою фабрикою, взагалі цікава річ – на цій карті її ще немає, в реальності її вже немає. Тобто, вся її історія помістилась в період від видання карти, до минулого року, коли повністю розвалили головний складальний корпус підприємства.
Так само, більшість дорослих відвідувачів фестивалю (в основному, шкільні вчителі) стали учасниками своєрідного уроку історії, який о тринадцятій годині проводив відомий в Бердичеві краєзнавець Анатолій Горобчук. На жаль, зовсім не було відвідувачів на наступному уроці, де представляв свої (теж історичні) роботи гурток тележурналістики з 11 школи під керівництвом Олександра Драгана. Можливо тому, що біля МПК в цей час стояли поліцейський і пожежний автомобілі і охочих посидіти за їх кермом не бракувало.
Екологічний центр представив цікавий атракціон у вигляді стежки з різноманітних матеріалів, яку потрібно було пройти босими, щоб відчути і тепло дерев’яних зрізів, і м’якість піску чи трави і мулькість щебеню чи каміння. Навіть керівники нашої освіти не утримались, щоб пройтись такою стежкою з природних матеріалів.
Щоправда, напевно, набагато цікавішим було б іти по камінцям чи піску в місцях їх природного залягання – в горах Карпат, чи барханах поблизу Херсону, або ж хоча б по траві чи глиці лісів навколо Бердичева. Але до намету, який напнули тут же під деревами, черги охочих не було. Бо не було кому представляти туристичний напрямок, який майже зник з мапи Бердичівської освіти кілька років тому, коли останні ентузіасти цієї справи подались на заробітки. То ж і зразки альпіністських вузлів, які залишились ще після них, нікому було не розв’язувати, ні зав’язувати.
Зате, тільки-но ведуча оголошувала про якісь танцювальні конкурси та спільні танцювальні па, як відразу перед сходами шикувались десятки вихованців різноманітних танцювальних колективів, а перед ними майже така ж кількість мам з телефонами, які знімали на відео нехитрі рухи і мріяли, як їхня донька підкорює вершини телевізійних конкурсів талантів.
Відшумів перший освітянський фестиваль аж лише надвечір, коли експонати, обладнання, тварин і рослини почали розвозити по місцях їх постійної дислокації, чим ще раз довели схожість цього дійства з ярмаркою. Але якщо на ярмарку мірилом успішності є кількість виручених коштів, то на фестивалі з цим складніше.
Якби, наприклад, такий фестиваль організовувала б асоціація приватних дитсадків і шкіл, тоді було б ясно – це рекламна акція, і чим більше під час такої акції буде заангажовано клієнтів, тим вона й успішніша. Але, в Бердичеві немає ні приватних дитсадків (повноцінних), ні приватних шкіл. Батьки, хіба що вибирають між тим в яку комунальну школу віддати дитину, чи до якої вчительки.
Звичайно, хотілося б сподіватись, що побачивши стільки цікавого і корисного, ще більше батьків наступного року віддадуть своїх дітей до гуртків та секцій закладів бердичівського позашкілля, а навичками, отриманими там, діти сповна скористаються при виборі майбутньої професії чи долі. І якщо так, то перший освітянський фестиваль пройшов в Бердичеві недарма, а до другого буде час і самим підготуватись, і підготувати до нього більше дітей та їх батьків.