Таку цифру мають затвердити депутати міської ради, прийнявши на черговій сесії при внесення змін до міської цільової «Програми розвитку освіти Бердичівської міської територіальної громади на період 2020 – 2022 років».
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
А розраховують її, поділивши загальні витрати міста на забезпечення оплати праці працівників галузі «Освіта», оплати комунальних послуг та енергоносіїв, утримання дошкільних закладів міста відповідно до мережі, забезпечення необхідних освітніх заходів, харчування, поточних ремонтів приміщень, сплати податків та зборів та інших заходів та завдань для виконання основних функцій дошкільних закладів освіти, на кількість дітей, які відвідують такі заклади.
Якщо розділити цю суму на 12, виходить більше трьох тисяч гривень на місяць, а якщо врахувати, що кілька літніх місяців дитсадки не працюють, то «робочий» місяць дитини обходиться майже у чотири тисячі.
Але, крім затрат міського бюджету, витрачають свої кошти і батьки дітей, оплачуючи частину витрат на харчування, і ця сума залежить від кількості днів, які дитина відвідує дитсадок та теж може сягати 500 – 600 гривень.
А тепер візьмемо і трохи пофантазуємо. А що, якби мама дитини знала, що вона щомісячно отримає 4 тисячі гривень і зможе сама вирішувати як ними розпорядитись. Або заплатити за утримання комунального дитсадка, або ж віддати дитину до приватних розвиваючих студій, або просто заплатити гроші бабусі, щоб вона сиділа з внуками. І якщо таких внуків декілька, то бабуся ще б мала непогану надбавку до своєї пенсії, або й сама мама подумала б, чи варто їй виходити на роботу, чи краще бавитись вдома з дітьми.
З цієї фантазії можуть бути і похідні: як би дитсадки дорожили кожною дитиною і слідкували, щоб вона, не дай Бог, не захворіла, щоб не пропускала заняття і робили б їх надзвичайно цікавими і ефективними? Як дитсадки один наперед одного рекламували б свої послуги, залучали б на роботу креативних вихователів та старались достойно оплачувати їх працю?
Хоча, по суті, все це вже сьогодні є у приватних студіях, немає лише одного – їх підтримки з міського бюджету. А ось у Львові, надихнувшись прикладами з європейських країн, у 2017 році приймали програму підтримки приватних навчальних закладів. І хоч проіснувала вона недовго, але певних позитивних кроків було досягнуто.
Взагалі, це питання більш широке. Що краще для бюджету: будувати і утримувати комунальні заклади (це не тільки школи і дитсадки, а й театри чи об’єкти житлово-комунального господарства), чи закупати готові послуги у приватних підприємців чи підприємств?
І дискусія з цього питання, напевно, мала б бути у нашому порядку денному, якщо ми дійсно хочемо після війни стати іншими…