Вони повернулися до рідної школи через 50 років… Колишні учні Бердичівської школи № 2 відзначили золотий ювілей із дня випуску 1972-го року. І через призму пів століття вони добре пам’ятають зворушливі епізоди та цікаві історії з минулого і з великою повагою згадують своїх учителів…
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
Роки летять, неначе птахи, і здається, що все було ніби вчора… На початку вересня, коли стартував новий навчальний рік, теплого осіннього вечора п’ятеро бердичівлян із чималим життєвим та професійним досвідом вітали одне одного, підійшовши до приміщення міської гуманітарної гімназії № 2. Зустрілися біля ганку, пройшлися знайомими стежинами… Тиснули руки, обіймалися й тепло посміхалися. Знову і знову поринали в атмосферу юності, забувши на деякий час про повсякденні турботи та переживання…
Задовго до цієї події зв’язалися телефоном Олена Грановська, Ольга Морозова, Володимир Сінчук і Валерій Зайнуллін, ідейні натхненники та ініціатори зустрічі. Не зраджуючи давній традиції, вирішили зібратися. До них приєдналася й Людмила Лозовська. Доля розкидала випускників усім світом: Валентина Пенс проживає в Канаді, Белла Розенберг – у США, Володимир Баранчук – у Латвії, за межами країни перебувають і Тетяна Петляк та Володимир Гончаров. Не змогли через певні сімейні обставини побачитися з друзями бердичівляни Любов Карєва і Тетяна Нижник, не вийшло приїхати з Києва Віталію Агєєву.
Фотографіі недалеко від входу до середньої школи № 2 (з 2002-го року – Бердичівської міської гуманітарної гімназії № 2) та на подвір’ї освітнього закладу, світлини на пам’ять біля меморіальної дошки всесвітньо відомому письменнику, сценаристу і драматургу Фрідріху Горенштейну, який свого часу тут навчався, – знімки, що зберігатимуть тепло вересневої події. Колишніх учнів привітно зустріла секретар БМГГ № 2 Світлана Шалімова (теж випускниця школи). Вони спілкувалися в одній із класних кімнат улюбленої альма-матер. Присіли за парти, подумки гортаючи сторінки шкільного літопису. Згадували, вшановуючи пам’ять тих, хто відійшов у вічність. У травні обірвалося життя їх однокласниці, лікаря-окуліста Наталії Саган…
Бердичівська школа № 2… Назавжди в серцях і пам’яті педагоги Рахіль Миронівна Шехтман, котра вела у безмежний світ літератури, Зоя Олександрівна Гудожник (учитель історії), Володимир Вікторович Сорокопуд (на прізвисько Лемма), Леонід Якович Галабурда, який викладав географію, Віталій Юхимович Колесник (його учні з повагою йменували Джоуль), Микола Іванович Климчук (учитель математик) та інші цікаві й неординарні особистості, котрі навчали, виховували і розвивали, були наставниками, порадниками та старшими друзями.
Згодом учасники зустрічі завітали у міське кафе і, відвідавши тамтешніх смаколиків, попрямували до квартири Ольги Морозової, котра проживає в будинку навпроти музично-драматичного театру на Європейській. Спогади повертали в молодість поетичну і напрочуд відповідальну Олену Грановську, доброзичливу та чуйну Людмилу Лозовську, романтичну й одухотворену Ольгу Морозову, стриманого і небагатослівного Валерія Зайнулліна, енергійного та діяльного Володимира Сінчука.
Випускники передивлялися відео і фотографії, розповідали про своїх дітей та онуків, ділилися спогадами… Вони пригадали тих, хто закінчив другу школу набагато раніше: відомого українського військовика, письменника Івана Олійника (м. Київ), двоюрідну сестру Фрідріха Горенштейна, вчителя математики з м. Житомир Леніну Хаймзон (у дівоцтві Ліна Фінк)… З гордістю говорили про свого однокласника, талановитого архітектора Леоніда Мущицького, котрий у 80-х роках минулого століття створив проєкт ігрового містечка по вул. Вінницький та є автором багатьох міських споруд. Нині чоловік мешкає в Ізраїлі, до Бердичева приїжджав у 2019-му, побачився і зі своїми шкільними друзями. Нещодавно, листуючись із Володимиром Сінчуком, пообіцяв: «Наступного разу зустрінемось о 6-й годині вечора після війни…»
Військові і педагоги, лікарі та інженери – люди різних професій, де б вони не жили, завжди залишаться однокласниками. І нехай цієї неспокійної осені зустрілися лише невеликою командою, але знову відчули себе учнями, котрі вийшли з однієї домівки, ім’я якій – Бердичівська школа № 2.