Візьмемо, наприклад, Іванковецьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Розташована вона в будівлі колишньої панської садиби, має нині 76 учнів. Здавалося б, що нові будівлі шкіл більше пристосовані до навчального процесу, мають спортзали і широкі вікна, але набагато затишніше і гарніше саме в старовинній будівлі, яка має неперевершену історичну ауру.
Шкільні зали вже більше ста років прикрашає ліпнина ручної роботи, яку дбайливо зберігають, хоч коштує це чимало зусиль для технічних працівників закладу. На жаль, в школі не знайшлось місця для стенду про історію будівлі та її колишнього власника, відомого свого часу любителя живопису Марцелія Журавського.
Якби діти і дорослі краще б знали свою історію, можливо б і не дали зруйнувати іншу пам’ятку архітектури, яка розташована поруч, і теж колись входила до складу панського маєтку. Будівля колишнього кінного манежу з гарною баштою, яка ще кілька років тому радувала око мешканцям села та його відвідувачам.
Як на мене, то Іванковецьку школу потрібно обов’язково залишити, бо її історичну будівлю може чекати доля розваленої башти. Хоча, з економічних міркувань, третю ступінь освіти (10-11 класи) тут , можливо, й доведеться закривати.
