Головний опозиціонер Бердичева дав велике інтерв’ю журналістам — РІО Бердичів

Понеділок, 23 Жовтня

Увійти

Зареєструватися


Головний опозиціонер Бердичева дав велике інтерв’ю журналістам

Сьогодні слово залишається єдиним мірилом правди. Аби пізнати їхню вагу у межах міста, я поспілкувався з людиною, яка рятує населення від німоти. Олексій Побережний уже не один рік використовує комунікативні навики, як єдину зброю для боротьби з бердичівською владою. Загалом, діалог з ним видався доволі конструктивний і суперечливий: основне потрібно шукати поміж рядків, у контексті розкривається правда про те, що є два світи, розділені борозною чвар, статусів, поглядів і упереджень. По обидві сторони урвища знаходяться дві правди - народна і владна. Яка з них не інфікована, вирішувати вам.

- Реорганізація політичної системи в реаліях сьогодення: реальність чи звичайнісінька утопія? Сама дефініція «депутат» в народі вже давно ототожнюється з такими поняттями, як «хабарництво», «зловживання владою», «міфічна зарплатня». Ці стереотипи (дещо виправдані) заклала у підсвідомості народу владна, ще прорадянська, корумпована верхівка, але нова генерація діячів позбавляється цього таврування і дійсно стає «слугою» народу. Як донести нові месенджі до соціуму, констатувати той факт, що зміни дійсно відбуваються і пояснити, на якому боці правди повинні сьогодні бути вони? Брифінги, онлайн-звернення, організація круглих столів?

- Дуже правильно помічено! Варто розуміти, що саме та клептоманська комуно-комсомольська номенклатура досі керує нашими містами. І це при тому, що ми скоро вже святкуватимемо третій десяток відновленої Незалежності України. Хто допустив, а часто й доклав руку до дерибану й руйнації підприємств міста Бердичева? Зараз ці «поважні люди» їздять на дорогих джипах і їх ніхто не називає злодіями. Натомість місто через них втратило як мінімум два десятки років. Тепер ми багато в чому відстаємо навіть від значно меншого за кількістю населення Новоград-Волинська. Для того, щоб наздогнати той же Житомир за рівнем якості та фаховості менеджменту, Бердичеву треба років вісім. Але варто зважати ще й на те, що за цей час ми втратили і людський потенціал: наше місто покинуло дуже багато здібних та активних людей середнього віку, а молодь взагалі вважає за краще виїхати звідси на навчання хоча б в Київ і там спробувати залишитися. Беззмінний протягом більше 15 років міський голова Василь Мазур зі своєю командою прирік наше місто на деградацію. Але ж він не сам себе коронував, його дійсно обрали «мудрі бердичівляни». А тепер повернемось до Вашого питання. Що роблять зі слугою, який погано виконує свою роботу? В цивілізованих містах виганяють, а в наших реаліях… - переобирають на новий термін. Постає питання: як змінити ситуацію? Треба працювати з людьми і на конкретних прикладах показувати реальний стан речей в місті. Тут є два аспекти: як донести цю інформацію і як подолати байдужість містян. По-перше, сьогодні в місті небагато незалежних ЗМІ. Дротове радіо і єдиний телеканал отримують фінансування з міського бюджету і працюють суто на створення ілюзії «найкращого в світі міста й наймудрішого Царя». По-друге, люди поставлені в такі умови фізичного виживання, що часто навіть не мають часу отримати якесь слово правди. В більшості режим життя пересічного бердичівлянина - «дім-робота, робота-дім». І я вже навіть не говорю,чи є час в нього подумати, а кому вигідно, щоб він бачив по зомбоящику саме таку картинку. Донести правду завжди було важко, а в сучасну інформаційну епоху і поготів.
Я, наприклад, маю реальну концепцію змін в місті на основі новітніх практик та технологій, запроваджених у розвинутих країнах. Сам намагаюся постійно вдосконалюватися, як депутат і журналіст, часто відвідую різноманітні тренінги й заходи, обмінююся досвідом з колегами з інших міст та держав. Завжди відгукуюся, коли люди організовують корисні заходи, присутній в соціальних мережах, тому доступний для комунікації практично з кожним.
На жаль, проведення брифінгів, онлайн-зверненнь та круглих столів частіше виняток в Бердичеві. В той же час вдячний виданню «РІО-Бердичів» за ініціативу проведення сьогоднішнього інтерв’ю.

- Побутує думка, що політичну систему потрібно омолоджувати шляхом вливання молодої крові. Чи зможе молодь бути якісною альтернативою цілому пласту дещо застарілих народних обранців? Ви, як ніхто, компетентний у цьому питанні, адже ще з 2009 року боролися з невизнанням нових і продуктивних сил.

- Буквально кілька років тому виповнилося повноліття молоді вже Незалежної України. Саме зараз ця надія нашої держави завершує університети. Безумовно, за молоддю – майбутнє! Це як мінімум природній процес. Щодо якості можу привести приклад оновлення в Бердичеві міської ради. В теперішньому, сьомому, скликанні на 70% змінився склад. Такого «одобрямсу», як був, вже нема і сподіваюсь не буде. Існує дискусія, в якій і може народитися істина. От згадайте минуле скликання! Це сонне царство, яке готове було без обговорення прийняти абсолютно будь-що. Там було лише двоє-троє депутатів, які намагалися донести голос раціональності до сумного й нахлобученого загалу.
Нині ж після переходу «Самопомочі» під омофор Василя Мазура для більшості не вистачає двох-трьох депутатів. Тому сьогодні всю політичну відповідальність за стан справ в місті несуть «Опоблок», «БПП», «УКРОП» та «Самопоміч», які від сесії до сесії синхронним голосуванням узаконюють місцевий «одобрямс ідеям міського голови».
Щодо молоді. Насправді мій політичний шлях розпочався навіть не в 2009 році, а десь з 1998 року. Тоді востаннє приїздив в Бердичів В’ячеслав Чорновіл, я був вражений його виступом, досі бережу його автограф. З того часу я зрозумів, що історію творять люди, кожен може докласти руку до змін, бо це є громадянським обов’язком. Якщо представники молоді будуть готові свідомо пройти довгий шлях і реалізувати зміни, тоді в нас все буде гаразд. Місто Бердичів іноді народжує таких бунтарів, які, набравшись досвіду, можуть стати доволі успішними управлінцями.


- У житті існує дві правди: красиве і корисне. Правляча верхівка Бердичева сьогодні працює на красу(тобто на показ) чи на користь (результативність)?

- Результативність завжди можна прорахувати. Нещодавно Transparency International Україна спільно з Інститутом Політичної Освіти провели аналіз прозорості міст. На цьому можна було б і завершити відповідь на це питання. Серед 100 міст України Бердичів має жалюгідне місце. Натомість, що ми бачимо? Реставрується новий театр більше ніж за 30 мільйонів гривень, а хіба не важливіше було ці гроші витратити на логістичні проекти? В нас щодня 2000 мешканців Бердичева з мікрорайону Корніловка об’їжджають півколом 10 кілометрів, щоб потрапити на роботу в центр. Така штучна розділеність міста залізницею має похідні збитки: погіршення криміногенної ситуації в мікрорайоні, розібрали по цеглинкам Меблеву фабрику і Цукровий завод, погане соціальне забезпечення, неперспективний розвиток підприємництва. Старі чиновники на своїх посадах вже давно не бачать міста цілісно, від того й маємо дуже багато проблем. Проте, замість ефективних кроків, зусилля команди міського голови спрямовані виключно на «красиву картинку» і байдуже, що вона пустопорожня.

- Розвинена інфраструктура міста - основний ідентифікатор соціального благополуччя. Відсутня послідовна стратегія розвитку міста і ви самі на цьому наголошували ще в 2015 році. Саме тоді виділили три основні проблеми, які потребують негайного вирішення: інфраструктура - якість води, наявність робочих місць; ментальна карта населення – патріотизм. Чи вдалося на сьогоднішній час вирішити хоча б частково ці проблеми?

- З 2015 року нічого не змінилося, вибори вплинули лише на оновлення складу міської ради і тепер там принаймні є майданчик для нових ідей. Проте більшість, сформована міським головою, всіляко блокує їх реалізацію. Наприклад, я зареєстрував проект щодо онлайн-трансляцій сесії міської ради – бердичівляни мають бачити, як приймаються рішення. Пройшов рік, але міський голова не включає його до порядку денного. Знаходяться абсолютно безглузді технічні причини. Складається враження, що рівень чиновників Бердичева не дозволяє їм осягнути, як відеопотік з відеокамер направити на онлайн-трансляцію в мережу Інтернет, що в місті вже може зробити кожен школяр за допомогою мобільного телефону. З таким професійним і кадровим потенціалом не дивним є невирішеність досі питання якості води і відсутності робочих місць.

- З плином часу проблеми накопичуються, змінюються, а які нагальні з приводу впорядкування міста витають в повітрі сьогодні?

- Безумовно. Так як проблеми хронічно не вирішуються, то вони постійно накопичуються. Беремо, наприклад, життєво важливі – вода і екологія. Другий сегмент проблем – традиційно, дороги й дурні. Всі інші можна дуже довго перераховувати: транспорт, ЖКГ, освіта і т.д. Наступна команда, яка прийде на зміну цим керманичам, буде в дуже складній ситуації. Бердичівляни мають розуміти, що вся ця бездарність в управлінні містом так просто не мине і буде нагадувати про себе в майбутньому. Необдумані рішення завжди мають свою ціну в майбутньому.

- Аби ефективно і швидко вирішувати як глобальні питання(наприклад, декомунізація) так і локальні (розклад руху транспорту), потрібно мати налагоджений комунікативний зв’язок з владною верхівкою. Чи реально сьогодні створити конструктивний діалог при розв’язанні проблем?

- Питання декомунізації я б не вважав глобальним, тому що це те, що мало б бути вирішене ще 20 років тому. Але довелось вирішувати нам і я в цьому взяв безпосередню участь. Попри шалений спротив без перебільшення всієї чиновницької машини, мені вдалося довести, що Бердичів – українське місто і гідно вшановані тут мають бути Герої українського пантеону. Історична правда відновлена і в цьому може пересвідчитися будь-яка людина, яка знає про минуле нашого рідного міста та держави. Звісно, були нарікання особин, які після завершення бурси при совку, не прочитали жодної історичної книги, окрім курсу ВКП(б), але яке це має значення для сучасного українця?
Коли намагаєшся щось в Бердичеві змінити чи створити, не варто очікувати, що в нашому «Білому домі» хтось тебе чекає і буде тобі в цьому допомагати. Хочеш змін, маєш себе загартувати і бути готовим долати будь-який спротив – це один з моїх висновків десятиріччя політичної боротьби.
Беремо ту ж проблему громадських перевезень. Довгі роки ніхто цю тему навіть не піднімав. Влада щоразу раз на кілька років по-тихому піднімала тарифи, а всі мовчали. Цього року журналіст Денис Заремський взявся за це, до процесу долучилися Олексій Тростянський і я. Кожен з нас день поїздив на одному маршруті і тепер ми знаємо реальний пасажиропотік. Необґрунтованість підвищення тарифів є очевидною. Виконком Василя Мазура таки збільшив вартість, але на осінь заплановане переукладання договорів з перевізниками з наступним подорожчанням. Кілька депутатів увійшли до складу комісії, яка цим займатиметься. Я вже вніс пропозицію зазначити в договорах встановлення на кожній автобусній зупинці на маршруті графік прибуття, забезпечити передачу GPS-сигналу знаходження автотранспорту на маршруті (в перспективі створення мобільного додатку) та щоденне вологе прибирання в них. Особливо наполягаю запровадити грошову санкцію за невиконання зобов’язань перевізником. Здається, елементарні речі, але ці обов’язки досі не були закріплені, а як наслідок - не виконувались взагалі.
Швидко вирішувати проблеми в Бердичеві неможливо: є бюрократичні процедури, часто небажання працювати чиновників, існує також реальна втома від постійного долання перешкод. Але хіба хтось казав, що буде легко? (сміється). Найголовніше, коли є проблема, - треба про неї говорити, а там можуть долучитися небайдужі люди, журналісти, депутати, активісти,і лише тоді можна її зрушити з мертвої точки.

- Доволі резонансна справа щодо підвищення вартості проїзду розкриває два полюси правди: про депутатів і їхній взаємозв’язок з приватними структурами, а також виставляє на показ пасивність пересічних громадян, бо практично жоден з них не відстоював свою правоту. Це пов’язано з загальною аполітичністю чи з боязню перед владними «авторитетами»?

- Підвищують всі комунальні тарифи (включно з проїздом в громадському транспорті) не депутати, а виконавчий комітет, сформований за пропозицією міського голови Василя Мазура. Тому передбачаю, що усі міські «договорняки» в цьому питання відбуваються напряму. А от пасивність пересічних громадян – це дійсно найбільша проблема, а по великому рахунку – ознака незрілості місцевого громадянського суспільства. Європа починається з власної свідомості та інтелекту, на жаль, мало хто це усвідомив. Безвізу мало, якщо на твоєму возі море непотребу, який ти у своїй голові не готовий перебрати й оновити світогляд. В той же час я вірю, що молодь пришвидшить цей процес. Насправді це вже відбувається, але поки дуже повільно.

- Чи мають нащадки третього тисячоліття якісну платформу для саморозвитку?
Глобальне село і провінційна заблокованість міста унеможливлює розвиток майбутнього покоління, практично відсутня альтернатива шкільній програмі, рівень закладів, що займаються самоосвітою дітей, сміховинний. А стандартній шкільній освіті потрібно одинадцять років, щоб випустити стандартного учня з державної школи,бо з таким багажем знань він не спроможний створити якісну конкуренцію у великих містах, тому більшість залишається і статично тупцяє на одному місті. Ви закликаєте, що потрібно сприяти формуванню юної особистості, які міри потрібно прийняти, аби регенерувати юнацьку свідомість?

- В епоху Інтернету це питання не таке складне, як навіть десять років тому. Сьогодні кожен може здобути необхідні знання і освіту – все залежить від бажання та елементарних навичок використання сучасних інструментів. Глобальний світ стирає традиційні межі областей, районів чи держав. Головним завданням школи, на мою думку, є дати можливість дитині розвинути свої здібності, тут передовсім все залежить від майстерності вчителя. А ось гарні вчителі мають гідно цінуватися, та з цим нині, на жаль, не все гаразд. Окрім того, на мій погляд, в місті не вистачає достатнього патріотичного виховання. Іноді все зводиться до побутової шароварщини й бутафорії, а цього допускати не можна. Проте є дуже багато талановитих вчителів в місті і це дає надію.

- Ви піднімали питання щодо ведення блогів (ще в 2011) та закликали до активної участі в соціальних мережах міста. Це хороша платформа для спілкування і розвитку молоді, чому вона сьогодні призупинилася?

- Тоді блоги запускались у виданні «РІО-Бердичів», кілька людей їх там досі веде. Сьогодні цю нішу в місті повністю зайняла соціальна мережа Facebook. Я, наприклад, з цікавістю переглядаю дописи Олексія Тростянського, Ігоря Романського, Олександра Кухарчука, Валерія Хмелівського, Іллі Смичка, Максима Шафранського, Алли Міщук, Лариси Вермінської. Дуже перепрошую, якщо когось не згадав. В нас дійсно в місті є багато талановитих та професійних людей, які ведуть свої сторінки в соцмережах. І вплив цих дописів є часто дуже потужний, згадайте останні повідомлення про пожежу на сміттєзвалищі, відключення води в місті. Всі ці події обговорюються, в першу чергу, в соцмережах, традиційні ЗМІ просто за ними не встигають і можуть використовувати цю інформацію вже постфактум.

- Можливо тому, що журналістика, як інститут, сьогодні паралізована в місті. Ліквідація БН, Бердичівського радіомовлення, чи раціонально це сьогодні? Більшість ЗМІ – дотаційні, де шукати незаангажований погляд на реальність?

- Всі ЗМІ в Україні – збиткові, ось такі реалії. В Одесі, наприклад, 35 телеканалів, а у нас – один зомбоящик. Інформація – це ресурс, точно такий же, як хліб, водопостачання чи електрика. Доки люди не звикнуть платити за правду, їх мозок накачуватимуть усілякими нечистотами, які вигідні тому, хто вже за це заплатив. В Бердичеві це намагаються за давньою традицією сплачувати коштом міського бюджету. Я виступаю проти цього.
Кумівське дротове радіо, яскравий приклад того дикого часу, коли не було FM-ок, Інтернету і на телевізор приходили подивитися до сусідів. Але в нас воно буде існувати, адже треба працевлаштувати кумів міського голови. Щороку з міського бюджету сплачують також по 30 тисяч гривень ТРК «ВІК». Тому мене не дивує чудове й кольорове життя в місті виключно на телеканалі, яке часто не має жодного відношення до реальності. Але ж не всі люди знають, що вони вже заплатили за такі гарні новини з міського бюджету.
Проте журналістика в Бердичеві є, а це вже досягнення в наших невеселих реаліях постсовкового етапу розвитку. Головне, що є молоде покоління журналістів, яке не продається. Крім того, є досвідчені колеги, тому не все так погано у нашому домі. Та й український Славень недарма має надихаючий рядок: «А завзяття, праця щира свого ще докаже, що про силу в Україні піснь гучна розляже».

Відео

Петро Лукіянчук

Студент ІІ курсу Львівського національного університету ім. І.Франка

2 коментарів

  • народ украины
    народ украины Вівторок, 25 липня 2017 13:44 Надіслати

    памятники и улицы закончились. )))) надо же напомнить о себе. Помним тебя, и наступит. верь и дрожи.

  • Серг
    Серг Понеділок, 17 липня 2017 14:39 Надіслати

    Лучше автор попросил бы поделиться опытом, как можно (судя по декларации) прожить год на улице и питаться Святым Духом. Очень полезный был бы опыт в условиях сегодняшних реалий.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

На правах реклами

РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. МЮДа 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 2-15-73, +38096-256-67-50
E-mail: rioberdychiv@gmail.com
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.