З таким питанням у середу я вирушив у дорогу, щоб дізнатись, чи є вже хоч якісь ознаки зміни адміністративно-територіального поділу, який відбувся в нашому краї зокрема і в Україні в цілому, в день місцевих виборів.
Почати свою екскурсію вирішив з Іванополя, адже це найближчий до Бердичева населений пункт, що відійшов з Чуднівського району, і до того ж найбільший за кількістю населення (більше трьох тисяч мешканців) у Краснопільській громаді. Колись Іванопіль (до 1946 року – Янушпіль) був центром однойменного району, але з 1957 року входив до Чуднівського.
Найкоротша дорога з Бердичева туди лежить через Романівку, Озадівку та Лісову Слобідку і дорога ця на сьогодні знаходиться в дуже непоганому стані. Але якщо в Лісовій Слобідці мандрівника зустрічають гарні знаки з назвою села, то вже в наступному селі Медведиха, яке раніше було в Чуднівському районі, немає не те що вказівника села, а й просто дорожніх знаків (зате є мальовниче дерево, на якому ростуть бляшанки з під пива та інших напоїв).
Вулиця, в яку переходить вже в Іванополі дорога з Бердичева, впирається в іржаві ворота колишнього хлібозаводу. Це підприємство, як і колись знаменитий Іванопольський цукрозавод, не пережили пострадянську зміну економічної моделі. Крах колишнього місцевого колгоспу та сільгосптехніки довершили повний розпад економіки селища.
І лише зараз ледь-ледь вона починає оговтуватись. Крім бюджетних установ, останнім часом тут відкрили два цехи Бердичівської взуттєвої фабрики «РІФ-1» італійського підприємця (в колишній їдальні заводу та колишньому клубі). Хоча по документам обидва належать італійцю, але місцеві жителі цех у клубі чомусь називають польським, та й рекламні постери і фура з польськими номерами теж це підтверджують.
А в будівлі колишньої сільгосптехніки працює пилорама, яка належить чи туркам, чи азербайджанцям, навіть сусіди підприємства точно не знають цього, хоча точно знають, що платять працівникам там зовсім небагато.
В колишній селищній раді працівники досі не можуть оговтатись від того факту, що відтепер значно більше селище Іванопіль буде підпорядковуватись значно меншому селу Краснопіль. Старої влади вже немає, нова лише приступає до обов’язків (саме цього дня в Краснополі відбувалась друга сесія ради ОТГ), а як по бухгалтерії проводити платежі, до цього часу незрозуміло.
За думками посадовців селищної ради, Іванопіль став розмінною монетою між інтересами колишніх керманичів області (зокрема і майже їх земляка Гундича) та інтересами місцевих «князьків» (сільських голів), які згрупувались навколо Краснополя. За звичкою, тут же передплачують Чуднівські газети, їздять в чуднівське казначейство, і коли їх переорієнтують на Бердичів, ще не знають.
Не тільки в самому Іванополі видно більше слідів руйнації, ніж будівництва, а навіть і на виїзді з нього. Колись на повороті на Любарську трасу тут було затишне кафе, а сьогодні від нього залишились лише кілька ялинок біля воріт і купи каміння…
Зате в Краснополі в першу чергу кидається в очі суперовий ремонт будівлі сільської ради (як ззовні, так і в середині) і благоустрій території біля неї. Колись тут була ялинкова алея, а нині по-європейськи – лише плитка і клумби. Та й новенький металевий паркан центральної частини села теж видно, що ставили зовсім недавно, вже за «ери ОТГ».
Голову громади, на жаль, побачити не вдалось, бо він відразу після сесії поїхав до Чуднова (а не до Бердичева), але з розповідей заступника та інших знаючих людей стала трохи зрозумілою загальна картина.
Краснопільська ОТГ була створена ще в грудні 2016 року, і за цей час серед її досягнень є не лише ремонт будівлі сільради, а й проведення водогонів у всіх селах ОТГ, що мало надзвичайне значення для життєдіяльності людей. Адже раніше тут навіть анекдоти ходили, що поки сусід вийшов в магазин за хлібом, то з його криниці сусіди вибрали всю воду.
Школа в Краснополі була добудована після тривалої перерви лише у 1999 році завдяки лобіюванню Віктора Розвадовського, ім’я якого вона потім певний час і носила. Але потім якась кішка пробігла між депутатом і колективом і його ім’я зняли зі скрижалей.
Гігантський будинок культури поруч зі школою стоїть пусткою, хоча видно, що якісь заходи тут іноді відбуваються. А ось у старовинному костелі, який знаходиться відразу за клубом, ситуація ще гірша. Колись його почали відбудовувати, але не завершили цей процес, і сьогодні тут навіть відбуваються іноді богослужіння, але будівля до них ще зовсім не пристосована.
Сільськогосподарські землі як навколо Краснополя, так і навколо інших сіл громади обробляються в основному великими с/г холдингами, які місцевих жителів майже не долучають до робіт і які вирощують те, що й всі: кукурудзу, пшеницю, сою, ріпак, соняшник. Великі надії покладались на розвиток картоплярського господарства, яке спорудило в Краснополі суперсучасні сховища для цього продукту, але згодом його інвестори теж перейшли на зернові, а сховища з регульованим мікрокліматом використовують просто як зерносховища.
В будівлях колишньої Краснопільської сільгосптехніки бердичівляни колись розмістили цехи по ремонту верстатів виробництва колишнього заводу «Комсомолець», але судячи з того, що відкритих воріт чи навіть хвіртки знайти не вдалось, та й пустоти біля будівель, справи у цього підприємства не вельми гарні.
Отже, якщо коротко підсумувати результати цієї поїздки по «новим бердичівським землям», то позитивного буде небагато. Економіка краю в занепаді, інвестицій у нові робочі місця не видно навіть на видноколі, а основне місце роботи людей – бюджетна сфера.
А для розвитку туристичного потенціалу (крім багатих рибою численних приватних ставків) можна використати хіба що автобусні зупинки, які в радянські часи щедро оздоблювались мозаїкою. Кілька років тому в Житомир дружина Геннадія Зубка запрошувала дружину Петра Порошенка, міністра культури та ведучого Сергія Кудінова, який довго доводив, що ця мозаїка і є саме що не на є «високе мистецтво», до якого прагнуть долучитись мільйони поціновувачів…