Як писав Алан Тейлор, «Деякі люди настільки впливають на наше життя, що ми вже не можемо згадати, яким було наше життя до них». Ця цитата дуже влучно описує появу Богдана у моєму житті. Він привив мені любов до літератури, допомагав з навчанням та завжди підтримував.
|
|
Богдан неодмінно став би видатним українським діячем, адже його талантам можна було лише позаздрити. Йому навіть не доводилось прикладати зусиль для вивчення точних наук, за що я часто порівнювала його з Рамануджаном. За вечір прочитати книгу відомих філософів, було щоденним ритуалом, а навчитися грати на електрогітарі - і зовсім легкою працею. Коли прийшов час писати дипломну роботу, він впорався за день, а потім ще допоміг мені і нашому другу Олександру, який також боронить нашу Батьківщину. Цю дипломну роботу ми здали лише через пів року після написання.
Мати залишилась без єдиного сина. Пані Лариса важко переносить втрату, але вбачає, що тепер має допомагати іншим військовим. Вона постійно на зв’язку з волонтерами та підтримує їх фінансово. Це хоч на мить рятує її від смутку за загиблим сином. Мати прикрасила кімнату Богдана фотографіями, а на вішалці вкривається пилом військова форма. Тепер ця кімната - справжній музей пам’яті та скорботи.
|
|
