|
|
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
На телемарафоні ведучі захлиналися від щастя, яке мало прийти в Україну завдяки доленосним ідеям влади, а два українські заводи по виробництву аналогічних лампочок тим часом готувались до закриття, адже їм в найближчі два роки просто нікому буде продавати свою продукцію.
Працівники Укрпошти теж були не у захваті від ідеї, але відмовлятись вони не могли, тому й почули вже незабаром потік лайок і прокльонів від тих «клієнтів», які раніше ніколи й не заходили до відділень. Коли привезуть лампочки? Навіщо стільки документів? Чому по п’ять, чому маленькі, чому великі, чому не вистачило????
І якщо в епопеї з марками поштовики хоч розуміли, що від їх продажу залежатиме і їх дохід та зарплата, то від лампочок вони отримали тільки проблеми і зіпсовані нерви. І проблеми ці ще далеко не закінчились, адже сьогодні у відділеннях стоять величезні мішки зі старими лампочками, заважають нормальній роботі, і які поки що не знають куди дівати. Поштарки кажуть, що було б набагато простіше просто видавати по п’ять нових лампочок, а не міняти їх на старі, які до речі, багато хто купляв просто за рогом відділення, піднявши ціну на них.
А тепер черга висловлювати все, що вони думають (і без матюків тут навряд чи обійдеться) про геніальну ідею, прийшла до органів місцевого самоврядування. Їм хочуть «втюхати» обов’язок здати всі ці старі лампи на утилізацію до спеціалізованих фірм (а таких всього сім по Україні) і ще й заплатити за це чималі кошти. За утилізацію однієї лампочки ці монополісти хочуть від 50 копійок до гривні в залежності від розміру партії.
|
|
В Бердичівських міських відділеннях в середньому вже накопичилось по 3-5 тисяч лампочок, але й цього ще недостатньо, щоб зробити їх вивіз більш-менш рентабельним. А що вже й казати за сільські громади, яким за двісті-триста лампочок потрібно робити спеціальні рішення сесій, змінювати програми використання екологічного податку, укладати договори з ліцензованими фірмами, словом стільки морочити голову задля виконання «придурочної» ідеї, що й словами не передати.
Єдиним плюсом з цієї «роботи» міг би бути гарний приклад міжмуніціпального співробітництва, коли б не всі громади укладали ці угоди, а лише одна, а інші якось би домовились полюбовно. Але, знаючи, яка «любов» нині навіть між громадами колишнього Бердичівського району, такий приклад навряд чи вдасться.
Та прочитавши детальніше постанову Кабміну №25, яка й регулює цей експеримент з лампочками, можна побачити, що громадам там лише рекомендують фінансувати утилізацію, а «забезпечити вирішення питання належного поводження з відпрацьованими лампами» покладено на обласні та районні військові адміністрації.
Тобто, виходячи з такої логіки, якщо поштовим відділенням заважають мішки з лампами, вони можуть їх везти до райадміністрації, місця там достатньо. А сільські громади можуть взагалі «не паритись» укладанням якихось договорів, коли пересувні поштові відділення, які їх обслуговують, базуються в місті.
P.S. При написанні цієї замітки були використані не зовсім літературні слова, але значно більше їх залишилось ненаписаними і не висказаними. Кількість таких слів лише збільшується завдяки «мудрим» рішенням влади.
|
|
