Сьогодні бердичівляни знову вийшли на вулиці міста та прийшли до Будинку Офіцерів, щоб вшанувати пам’ять українських військових, що загинули на сході країни. Кілька днів тому залп ракетної установки «Град» під селищем Гранітне поблизу Волновахи виявився смертельним для трьох бійців 30-ї механізованої Новоград-Волинської бригади. Двоє бердичівлян Юрій Панасюк та Сергій Ковтун загинули на місці, а жителя смт. Іршанська не довезли до госпіталю.
До традиційного вже місця прощання з вйськовими прийшли військові, представники трудових колективів, громадських організацій та просто небайдужі бердичівляни. Асоціація підприємців міста, разом з іншими підприємцями центрального ринку, як і кожного разу, зібрали кошти для допомоги сім’ям загиблих. Міська рада теж прийняла відповідні рішення, а прості бердичівлни теж допомагали чим могли.
Знову зала будинку офіцерів вщент була заповнена людьми, знову лунали траурні промови, а до стенду в фойє закладу незабаром додадуться нові фотографії загиблих військових. Разом їх тепер буде двадцять дві. Короткі біографії загиблих розповіли на мітингу.
Панасюк Юрій Володимирович народився 1984 року в сім’ї робітників. Дев’ять років навчався в школі №7, а потім в будівельному ПТУ№3. Проходив службу за контрактом в Бердичівському батальйоні радіоелектронної боротьби та у військовій частині м. Житомир. В січні минулого року був звільнений в запас, а вже у червні знову призваний до війська. Разом з дружиною виховував довгоочікувану трирічну доньку. Поховали його на кладовищі села Гальчин.
Ковтун Сергій Леонтійович народився в 1971 році в Бердичеві. Навчався 8 класів в школі № 15 та три роки в ПТУ №33. З 1989 по 1991 рік проходив службу в Радянській Армії. Працював в багатьох будівельних організаціях міста, України та близького зарубіжжя. Виховував двох синів. На початку вересня 2014 року був мобілізований на військову службу, і вже через місяць, за виконання важливого завдання командування отримав подяку.
Поховали Сергія Леонтійовича поруч із рідними і близькими, на кладовищі села Бистрик. В траурній промові ледве стримував сльози секретар Бердичівської міської ради Василь Іванович Толочко, згадуючи як він особисто читав уроки історії в класі, де навчався загиблий герой. Сільський голова Бистрика Світлана Михайлівна Баранівська, взагалі, розповіла детально про весь земний шлях земляка, про його близьких і рідних, про його непросту долю, деколи вплітаючи у свій виступ і віршовані рядки. Кожне її слово линуло над затихлим зимовим кладовищем, над завмерлим селом до сердець тих, хто прийшов провести в останній путь героя неоголошеної війни.
Молоді курсанти Житомирського військового інституту віддали останню шану загиблому виносом державного прапору та троєкратним салютом. Навряд чи вони звикнуть до цих траурних церемоній в десятках міст і сіл нашого краю,і тяжко їм думати, що зовсім незабаром і вони стануть до бою.
Цього дня в людей, присутніх на похоронах в тихих розмовах було одне питання – чи принесуть мир на українську землю мінські переговори? Але сумніви у цьому все ж переважали.