Саме тому в кінці засідання (на яке традиційно журналістів не запрошували) єдине запитання виникло у мене: «Чому в проекті бюджету - 2016 та прогнозних показниках 2016 та 2018 років, які тепер є обов’язковими, не заплановані заходи з територіальної реформи по об’єднанню територіальних громад?»
|
|
Голова Бердичівської райдержадміністрації Едуард Томашевський на це відповів, що він не проти об’єднання, але функції РДА в цьому процесі досить обмежені. РДА лише подає перспективний план об’єднання до ОДА, що й було зроблено, а подальші кроки мають робити інші суб’єкти (сільські, селищні, міські голови та депутати відповідних рад).
До речі, на сьогоднішній день так і залишається незрозумілим, який саме перспективний план підписав голова РДА. Адже голова районної ради Максим Самчик на всіх районних заходах та на зустрічах в сільських громадах наполягає на тому, що має бути об’єднана районна громада без міста Бердичева, а на сайті Обладміністрації в розділі «Перспективний план об’єднання територіальних громад» записано, що Бердичівська громада включатиме як місто Бердичів, так і села Бердичівського району (і не буде тоді ні районної ради, ні адміністрації).
|
|
Повертаючись до розповіді про колегію, слід зазначити, що крім головної доповіді начальника районного фінансового управління Тетяни Войцехівської, коротко розповіли про ситуацію ще й начальник Податкової інспекції (до речі, давно об’єднаної, міськрайонної) та управління Пенсійного фонду (теж об’єднаного, хоч і не так давно).
Ірина Самборська розповіла, що навіть тих 18 мільйонів власних надходжень, більше 90 відсотків яких складає податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), зібрати буде дуже й дуже важко. 6 мільйонів з них – це ПДФО на орендну плату за паї, який орендарі можуть на власний розсуд заплатити або до нашого бюджету, або до бюджету тієї громади, де вони зареєстровані.
Всього в районі зареєстровано 367 платників ПДФО юридичних осіб, з них - 118 дають 98 % всіх надходжень. Також в районі зареєстровано 692 приватних підприємця, з яких - 389 на загальній системі (тобто, не платять в бюджет майже нічого – ред.), і лише 101 підприємець має найману працю (всього 287 працівників).
Після цього у присутніх на колегії відбулась невеличка дискусія з приводу неможливості законним шляхом вплинути на підприємців, які не оформлюють робочу силу, і розповідь голови РДА про те, що в деяких селах видають грамоти дояркам і трактористам в декілька разів більше, ніж їх числиться в офіційній звітності.
Керівник управління пенсійного фонду Наталія Фомченкова «порадувала» звісткою про те, що відтепер ПФУ не буде вимагати і брати від людей довідки про зарплату, а буде користуватись даними з персоніфікованого обліку для визначення розміру пенсії. Тобто, якщо за якийсь період людина не була оформлена або отримувала офіційно зарплату меншу за мінімальну, то трудовий стаж для розрахунків буде пропорційно зменшеним. Виняток лише складають ті, хто за період з 2000 по 2015 не має 5 років стажу, і в них можуть взяти довідки за інші періоди.
Цього ж самого дня в Гришківцях відбулась сесія селищної ради, де було прийнято бюджет селища на 2016 рік, і тут ситуація кардинально відмінна від районного бюджету. 1,7 мільйона власних надходжень плюс 500 тисяч дотації з району - на дитсадок, в підсумку – повністю вистачає коштів на утримання селищної ради та ще залишається більше мільйона гривень, який вирішили використати на благоустрій селища.
Звичайно, Гришківецький бюджет досить нетиповий для Бердичівського району – тут багато населення і мало бюджетних установ. Якби на місцевий бюджет ще «повісили» б школу та амбулаторію, тоді б не тільки на благоустрій не залишилось, але й не вистачило б на утримання ради. Але тоді вже точно б не стали витрачати гроші на Дмитрівську школу, де наповнюваність дітей дуже далека до планової, і почали б шукати додаткових надходжень. Адже як в Гришківцях, так і в Бердичеві ще не досить задіяні такі джерела надходжень, як штрафи за порушення благоустрою, податок на нерухомість, плата за паркування, тощо.
А взагалі, дисбаланс всіх бюджетів в Україні базується на тому, що для утримання величезної армії держчиновників, закладів «безкоштовної» освіти і медицини, фінансування «прірви» пільг та субсидій не вистачає відрахувань від реального сектору економіки. Вже п’ятий президент, чи не десятий голова уряду, не можуть чесно сказати: «Давайте жити лише на те, що в нас є».
Адже все кардинально могло б змінитись, якщо б назвати речі своїми іменами: освіту – освітніми послугами, медицину – медичними послугами, культуру – дозвільними та видовищними послугами. Тоді б з «отримувачів» коштів з бюджету ці галузі стали б його «наповнювачами», і, найголовніше, змінився би замовник цих послуг – з розмитого образу державного чиновника він став би конкретним учнем, хворим чи глядачем.
