У п`ятницю, 12 серпня, біля будівлі Бердичівського суду знову замайоріли червоно-чорні прапори організації «Правий сектор», що їх в руках тримали хлопці в блакитних футболках з українським гербом та написом «За Україну». На противагу молодим юнакам та навіть дівчині, яка теж була в колективі, стали інші молоді люди у футболках такого ж кольору, от тільки з англійським написом, що в перекладі означає «Свободу Тимоніну та Васильцю», та картками «Преса» на шиї.
Всі ці гурти та решта зацікавлених бердичівлян, у складі яких були присутні і журналісти, зібралися тут не дарма. Саме цього дня відбувалося чергове засідання суду у справі обвинувачених у сприянні тероризму Дмитра Васильця та Євгена Тимоніна, арештованих восени 2015 року.
Ще до початку судового процесу, коли всі його сторони та бажаючі бути в курсі справи стояли в коридорі і чекали, аби увійти в залу, київська преса (так вони себе представили) вже активно проводила свою роботу, беручи інтерв’ю у захисників підозрюваних, а з самими обвинуваченими спілкувалися під час перерви.
Зала суду знову була заповнена (деякі навіть стояли). На початку суддівський склад (Хуторна, Дубцов та Зайцев) попередили усіх присутніх, що після них до зали вже ніхто заходити не буде, щоб не було «відкритих дверей», як минулі рази. Потім представили прокурора, захисників підсудних, свідків, які цього разу мали давати свідчення у справі. Нагадаємо, що в якості свідків мали виступати бердичівські журналісти.
Розпочалося все з прохання Дмитра Васильця пояснити, чому та з яких причин його тримають під слідством, мотивуючи це тим, що нічого протизаконного він та його напарник не робили. Після репліки судді, який зазначив, що пояснення будуть після надання обвинувачення, справа перейшла в інше русло. Захисник підозрюваного Васильця виступила з заявою про те, щоб її клієнту створили необхідні умови ув’язнення та медичного обслуговування. Вона зауважила, що більше восьми разів обвинувачений надсилав листи з проханням надати відповідну медичну допомогу йому у зв’язку з поганим самопочуттям, але протягом семи місяців ні відповідей, ні самої допомоги отримано не було. Як зазначив сам Василець, на момент арешту у нього зафіксували бронхіт, далі було забрано всі теплі речі, потім перебування у СІЗО, де не так вже було й тепло, і як наслідок – хронічний кашель. Тому першим клопотання стало вимагання витребувати ці звернення підсудного в медичної установи, куди вони надходили, та огляду приватним лікарем підозрюваного. Та, звинувативши самого захисника у тому, що вона не зробила запити та не дізналася, чому допомога не була надана, судді, порадившись, вирішили задовольнити це клопотання лише частково. Приватного лікаря підсудному не нададуть, буде здійснено запит до начальника установи, де перебуває Василець, стосовно наявності вищезазначених звернень та стосовно того, чи було здійснено обстеження (якщо ні, то заходи по обстеженню проведе медичний працівник установи).
Наступним клопотанням Васильця, який активно, на відмінну від його спільника, виказував промови, стало прохання зробити засідання частішими, хоча б кожного тижня, аби швидше вийти на волю. Судді, запевнивши, що вони теж зацікавленні в швидкому розгляді справи, пообіцяли надати графік перших трьох засідань.
Далі були розмови про аудіо- та відеоматеріали, що виступають доказами вини підсудних, точніше наголошувалося на тому, що у підсудного не було змоги їх переглянути. Тому захисник попрохала надати ці матеріали для перегляду після судового засідання, хоча прокурор Романенко зазначила, що прокуратура саме ще до кінця з ними ознайомилася.
Не менш промовистим став виступ захисника Васильця стосовно позитивних відгуків про її підсудного від колективу, де він працював, які просять віддати його їм на поруки, бо більшість вважають, що обвинувачення не є таким вагомим, щоб обирати мірою покарання тримання під вартою. І тут почалася ціла дискусія. Наводилися приклади розгляду подібних справ в європейських країнах, де запобіжні заходи були іншими. Звучало клопотання змінити міру запобіжного заходу на більш м`яку: або визначити розмір застави, або віддати підозрюваного на поруки, що за словами судді було б не що інше, як порушення закону. Прокурор виступав проти такого клопотання взагалі, бо є ризики: переховування та втеча від судового розгляду, зв’язок по телефону чи комп’ютеру з учасниками ДНР, аби розповідати про перебіг судового процесу, тиск та вплив на свідків і багато інших. А найголовніше, що згідно процесуального кодексу у такій ситуації і справі не передбачається інший запобіжний захід.
Та на свій захист став і сам Дмитро Василець, вказавши, що всі ці ризики – брехня, що він може займатися на волі тільки своєю журналістською діяльністю, що єдиний його злочин – це заклик до миру і що він не терорист і не ґвалтівник якийсь, щоб застосовувати для нього таку міру запобіжного заходу.
Після усіх бурних виступив судді відправилися у дорадчу кімнату, оголосивши перерву. І хоча тривала вона довго (близько півтори години), у коридорі за цей час пристрасті теж вирували. Та ж сама київська преса без перебільшення гналася за прокурором, щоб почути її коментар стосовно справи. Проводжаючи її мало не до першого поверху, зацікавленим журналістам не вдалося отримати інформації. Так само не коментували ситуацію і представники «Правого сектору», до яких також підходили з мікрофоном та камерою і яким закидали фрази про суму, що була їм заплачена за присутність на суді. Та окрім сміху і «без коментарів», нічого іншого у відповідь не прозвучало. Надворі зовсім не непомітно теж намагалися зняти матеріал, напевно, для репортажу чи статті, поставивши на підставку фотоапарат, направлений на зібраних в одне коло бердичівських журналістів, які під час перерви спілкувалися на зовсім інші теми.
Після перерви судді оголосили рішення стосовно зміни запобіжного заходу – заперечити, застосування м`яких заходів не може теж бути підтримано. Але захисники Васильця та Тимоніна, який був небагатослівним та у всіх клопотаннях підтримував своїх адвокатів, взялися і за молодь «Правого сектору», що спокійно та мовчки сиділа у залі, знімаючи судовий процес на телефони. Аргументи були такі, що представники цієї незрозумілої організації тиснуть на суддів, вони не є зареєстрованими як державна організація, тримають не прапор України і взагалі не повинні тут бути. Та й тут удача була не на стороні захисників, бо, як зазначила і прокурор, і судді, засідання суду відкрите, вони не порушують судовий процес і тому клопотання було відхилене.
Присутні у залі вже думали, що нарешті виступатимуть свідки, які весь цей час чекали в окремій кімнаті, але до них черга так і не доходила. Захисники обвинувачуваних, повторюючи, що підсудні не визнають себе винними, знову озвучували чергове клопотання стосовно запобіжного заходу. Апелюючи до статей Кримінально-процесуального Кодексу, адвокати просили усунути грубе порушення прав Васильця та Тимоніна щодо тримання під вартою: «Враховуючи, що права людини є найвищою цінністю, винесення розміру застави є обов’язковою нормою при утриманні під вартою».
І знову прокурор згадувала про ризики та просила відмовити у клопотанні. Знову Василець та Тимонін вказували, що їм немає чого переховуватися, що утримання їх під вартою не що інше, як банальне замовлення ворогів України, і що основна причина їхнього арешту – правовий захист людей, а Тимоніна взагалі взяли тільки через те, що він поїхав з ним у якості оператора.
Після всіх бурхливих обговорень судді знову оголосили перерву і весь натовп ринув хто у коридор, хто надвір, де після почутого, що свідків сьогодні взагалі допитувати вже не будуть, більшість просто не стали чекати продовження засідання (без свідків воно було б не таким цікавим, та й тривало майже п’ять годин, що втомило більшість присутніх на розгляді справи) і порозходилися. Наступне судове засідання очікується 6 вересня на 14.30.
Читайте також по цій справі: В Бердичеві на резонансний суд висадився десант миролюбивих українофобів